Саме Ти

«Ось знову зараз натрапила на статтю, що чоловіка не треба шкодувати, бо жалість принижує. Відразу згадала історію моєї прабабусі. Напишу її від її обличчя, тому що вона розповідала мені в дитинстві: «Іду я базаром у сусідньому селі, а там хустки продають. Але я краєм ока тільки подивилася і далі пішла. Чи до хусток тоді було! Оленка з Ніночкою в мене поруч, а Василь біля базару на коні на нас чекає, з козаками говорить. Одна хустка така гарна. Зелений прямо під мої очі і як твої очі. Ну не потрібна вона мені, обійдуся. Заплющила очі і більше не дивилася на неї. Вийшла із ринку. Читайте також Одного разу Оленка, коли ми…

В мене є донечка, звати її Оленка. Оленка ходить в 3 клас. Ми живемо в мегаполісі, тому завжди відвозимо доньку в школу та забираємо додому.  Одного разу Оленка, коли ми вже прийшли додому, почала плакати та розповідати, що хлопчик з 4 класу ображає її. Може некрасивими словами обізвати, може книжку чи сумку кинути, буває за косички смикає. Ми поговорили з дружиною і вирішили поки що дати дітям самим розібратись. Проте це була наша помилка. Хлопець почав не просто якось діставати Оленку, а перейшов до рукоприкладства. Почав сильно штовхати доньку та бити. А хлопцем він був доволі габаритним та в рази сильнішим за мою маленьку тендітну Оленку. Я вирішив, що прийшов час…

Вадим поспішав додому. Сьогодні вранці дружина повідомила, що чекає дитину. Вадим вирішив зробити сюрприз Віталіні. Тому поспішав приготувати святкову вечерю. Купив фрукти, адже зараз дівчині найбільше потрібно їсти вітаміни. Він такий радий. Три роки вони намагалися мати дітей, і ось — нарешті. Від радості зайшов в ювелірний магазин, сподобалися сережки, які тут же купив дружині. Зробить їй приємне. Коли стіл був красиво сервірований, нарешті відчинилися двері, і зайшла Віталіна. Вона бліда, швидко пішла до ліжка і лягла. Їй погано було. Вадим намагався викликати швидку допомогу, але дружина сказала, що це нормально. Трохи заспокоївшись, він сів біля неї. Проговорили весь вечір. Стіл так і залишився недоторканим. Але то нічого, лише щоб…

Аліса та її подруга Раїса часто гуляли вечорами. Це було своєрідною традицією. Аліса проводила у бабусі кожне літо. Природа в селі просто чарівна, ходити та насолоджуватися красою — це суцільне задоволення для очей та душі. Якось подружки забрели на цвинтар. Вони ходили серед могильних каменів і обговорювали кожен, дивилися на дату смерті, намагалися вгадати від чого не стало тієї чи іншої людини. Потім погляд Аліси зачепився за фотографію дуже симпатичного хлопця. Його не стало тридцять років тому. Він був тоді лише на рік старший за дівчину. Хлопець на фотографії був напрочуд гарний собою. -От якби він був би живий, я неодмінно вийшла б за нього заміж, — посміхнулася Аліса. Вона…

Сиділи ми з дочкою на кухні і плакали разом. У нас було спільне горе: нас обох кинули з різницею у кілька днів. Різниця була в одному: мене покинув чоловік, її – хлопець. Нас обох кинули дуже не красиво. Дочці написали в соціальні мережі, а мені – СМС на телефон. У цих «чоловіків» не знайшлося сил сказати нам про це. Через 20 з лишком років шлюбу, він не вважав мене гідною навіть останньої розмови. Чоловік з’явився за три години після СМС-ки. Мовчки зібрав речі та пішов. Хлопець ще за день до повідомлення виїхав з їхнього спільного будинку. Поридали годинку, дві і взялися думати, що робити далі. — Мій бармаглот із собою…

У Антона була наречена. Прекрасна, життєрадісна Віта. Вони знали один одного з дитинства. Ходили разом до школи. Любили гуляти разом і кататися на ковзанах. Йшов час і з кожним днем вони ставали все ближче і ближче. Між ними спалахнула любов. Але незабаром Антону прийшов час йти в армію. Він пообіцяв, що коли повернеться, вони одружаться. Віта залишилася в своєму селі чекати коханого. Два роки тяглися болісно. Дівчина не знаходила собі місця. Один хлопець з дуже заможної сім’ї закохався в Віту. Батьки цього хлопця приходили свататися, але Віта була непохитна. І тоді він почав переслідувати її. Хлопець не давав їй спокою. Усюди ходив за нею по п’ятах. До весілля Антона і…