Саме Ти

Завтра сюди переїжджає моя коханка з дитиною. А ти маєш зібрати речі й піти Я ніколи не думала, що одного дня почую від чоловіка такі слова. Ще вранці я була впевнена, що ввечері ми будемо пити чай на кухні й обговорювати звичайні побутові справи. А вже через кілька годин моя сім’я, яку я будувала більше двох десятиліть, ніби розсипалася на шматки. Найстрашніше було навіть не те, що він знайшов іншу жінку, а те, з якою холодністю він вирішив перекреслити наше минуле. Того вечора я повернулася додому дуже втомлена. Робочий день був важким, хотілося лише прийняти душ, переодягнутися і нарешті відпочити. Але Сергій стояв у коридорі і чекав на мене з…

— Мамо, ти допомогла сестрі купити квартиру, а мені навіть тисячу євро шкодуєш? — голос сина тремтів від образи. Я мовчала. Бо як пояснити дорослому чоловікові, що іноді відмовити дитині — це теж спосіб її любити? Я вже майже вісім років працюю за кордоном. За цей час побувала в різних країнах, але найважче було не працювати по 12 годин на день. Найважче було прокидатися в чужому домі й розуміти, що твої діти ростуть без тебе. Зараз я працюю в Італії у заможної родини. Доглядаю за літньою пані, допомагаю по господарству. Робота нелегка, але платять добре. І майже всі зароблені гроші я вкладаю у дітей. У мене їх двоє — син…

Все життя я працював заради дітей, а коли нарешті повернувся додому назавжди, почув лише одне запитання: «Ти що, більше не поїдеш? Я десятки років мріяв про цю мить. Уявляв, як переступлю поріг рідної домівки, обійму дружину, познайомлюся з онуками, яких бачив лише через екран телефону. Здавалося, попереду нарешті почнеться спокійне життя. Але одного вечора всі мої мрії розлетілися вщент. Майже все своє доросле життя я провів на заробітках. Спочатку їздив по будівництвах, бо хотів, щоб сім’я ні в чому не мала потреби. Зароблених грошей вистачило на квартиру, автомобіль, хорошу освіту для дітей. Згодом допоміг і синові, і доньці придбати власне житло. Я ніколи не шкодував для них ні сил, ні…

Коли мені повідомили, що дружини чоловіка, якого я кохала вісім років, більше немає, я подумала: ось воно, моє щастя. Я давно звикла до ролі жінки, яку всі назвали б коханкою Той вечір нічим не відрізнявся від сотень попередніх. Я повернулася додому після роботи, перевдягнулася й поставила на плиту каструлю з макаронами. Готувати щось складніше не було ні сил, ні бажання. Коли живеш сама, швидко звикаєш обходитися найпростішим. Хоча слово “сама” не зовсім підходило до моєї ситуації. Уже вісім років у моєму житті був чоловік. Тільки належав він не мені. Я давно звикла до ролі жінки, яку всі назвали б коханкою. Ми познайомилися, коли мені виповнилося тридцять. За плечима вже було…

— Ти взяла її сережки, щоб розрахуватися зі своїми проблемами! — голос чоловіка пролунав так різко, що за святковим столом одразу настала тиша. Ще кілька годин тому я стояла біля плити, вибирала найкращі фрукти, купувала торт і ліки для його матері. Я поправляла їй зачіску, допомагала застебнути сукню перед святкуванням і щиро раділа, що можу зробити їй приємне. А ввечері ті самі люди, перед якими я весь день намагалася бути турботливою, дивилися на мене так, ніби я скоїла злочин. Я стояла біля дверей кімнати свекрухи з сумкою в руці й кілька секунд просто не могла повірити, що чую власне ім’я серед цих звинувачень. У руках свекрухи була маленька оксамитова коробочка.…

— Діано, ну тобі справді пощастило! — часто говорили мені подруги. — Такий чоловік, як Андрій, зараз рідкість. Заробляє, виглядає добре, у вас усе є. Ти просто живеш, як у казці. Я слухала ці слова й усміхалася, хоча всередині хотілося іноді просто сказати: «Ви навіть не уявляєте, що відбувається за нашими дверима». Люди бачили його впевненість, дорогий годинник на руці, гарну машину й те, як він умів поводитися серед інших. Але ніхто не бачив, як у нашому домі я поступово вчилася мовчати, щоб не почути чергове зауваження. Зі сторони ми справді здавалися ідеальною парою. У нас була квартира, стабільна робота, можливість подорожувати й купувати речі, про які багато хто міг…

— Ти серйозно  продаєш меблі з орендованої кваритири, вони ж чужі? Я простягнула йому телефон із відкритим оголошенням на OLX. На фотографії був старий дерев’яний комод, який я добре пам’ятала. Саме на ньому стояла ваза з сухоцвітами ще в його попередній квартирі. Він лише кинув швидкий погляд на екран і спокійно відповів: — Так. А що не так? — Це ж меблі господарів квартири. Ти ж казав, що вона орендована… На мить запала така тиша, що стало чути, як на кухні дзижчить холодильник. Він поставив чашку на стіл, відкинувся на спинку стільця і несподівано посміхнувся. — Ну… Насправді квартира моя. Я була впевнена, що він жартує. Ми познайомилися майже два…

— Ти серйозно вже все пообіцяв своїй матері?!** — Ольга так різко обернулася до чоловіка, що ложка випала з її рук. — **Навіть мене не спитав? Павло лише знизав плечима, ніби не бачив у цьому нічого особливого. — Ну, я ж твій чоловік. Значить, і врожай у нас спільний. Мама просила зовсім трохи овочів. Я сказав, що в нас їх удосталь. Невже тобі шкода? Ольга мовчки поклала прихватку на стіл. Усередині все закипало. — Пашо, ти взагалі чуєш себе? Чотири місяці я щодня зігнута працювала на городі. Твоя мама за все літо жодного разу не приїхала, навіть не поцікавилася, чи жива я, чи не лежу десь між грядками. А тепер,…

Скільки може тривати декрет?Моя невістка  вже 7 років не працює — Ти знову про роботу починаєш? — Оксана з гуркотом поставила чашку на стіл. — Мамо, моїй дитині потрібна мама, а не офіс! — Дитині вже сім років, — тихо відповіла Галина Іванівна, дивлячись просто їй у вічі. — І вона вже другий рік ходить до школи. На кухні стало так тихо, що було чути, як у чайнику ще потріскує метал після кипіння. Андрій, який сидів між матір’ю та дружиною, зробив вигляд, що дуже захоплений телефоном. Як завжди. Галина Іванівна давно навчилася мовчати. За останні сім років вона проковтнула стільки образ, що, здавалося, вже нічого не могло її здивувати. Але…