Саме Ти

— Ой, дивіться, наша бізнеследі нарешті знайшла час для родини, — з усмішкою сказала Оксана, щойно Марина переступила поріг. У кімнаті пролунав сміх. Хтось удав, що це був жарт. Лише Марина відчула, як усередині все стиснулося. Вона ще навіть не зняла пальто, а вже зрозуміла, що цей вечір буде важким. — Добрий вечір усім, — спокійно відповіла вона, ніби нічого не сталося. Свекруха підійшла обійняти невістку, але її погляд одразу ковзнув до пакета в руках. — Що принесла? — Домашній торт. Учора пекла після роботи. Оксана голосно пирхнула. — Ну звісно. Якби не сказала, що сама, я б подумала — купила в кондитерській. Марина мовчки поставила коробку на кухонний стіл.…

— Купиш інший, — байдуже додала вона. — Не збіднієш. Ти ж у Києві великі гроші отримуєш. — Та невже через якийсь пилосос ти готова посваритися з усією родиною? Тітка Галина навіть не підвела очей від тарілки. Вона спокійно вмочила вареник у густу домашню сметану, ніби перед нею не стояла розлючена племінниця, а хтось обговорював погоду. — Купиш інший, — байдуже додала вона. — Не збіднієш. Ти ж у Києві великі гроші отримуєш. Олена мовчки поклала на стіл прозорий пакет. З нього з глухим стуком висипалися обгорілі пластикові деталі, подряпаний корпус і мотор, повністю забитий сірим цементним пилом. У кімнаті стало тихо. Навіть телевізор, який щойно голосно працював у кутку…

— Та що там казати… От колишня Андрія хоча б знала, як гостей приймати. Не те що ця , — свекруха голосно поставила келих на стіл і навіть не подивилася на невістку. У кімнаті стало так тихо, що було чути, як у кухні тихенько кипить чайник. Олена застигла з тарілкою в руках. Вона саме несла гарячі голубці до столу, але так і залишилася стояти посеред кімнати. — Мамо, може, досить? — тихо промовив Андрій. — А що я такого сказала? Правду. Хіба правду вже не можна говорити? Олена мовчки поставила страву на стіл. Усміхнулася так, ніби нічого не сталося, хоча всередині все стислося. За сім років шлюбу вона навчилася приховувати…

— Оксано, ти приїхала… А я якраз заходила погодувати вашого Барсика. Ой, який же він став норовливий! Шипить, ховається, нікого до себе не підпускає. Тільки твою маму визнавав… Пані Ганна поправила хустку й сумно подивилася на двері будинку. — Може, тебе все-таки впізнає. Ви ж разом виросли. Ну, йди вже, Оксано. Знаю, тобі зараз нелегко. А я піду, бо з цим характером мені ще треба домовитися. Сусідка пішла до свого двору, а Оксана залишилася перед старою маминою хатою. Вона приїхала не сама — чоловік із дітьми чекали в машині, але вона попросила їх дати їй трохи часу. Їй потрібно було зайти сюди першою. Самій. Побачити місце, де минуло її дитинство.…

— Якщо вже вирішив піти, то хоча б зачекай, поки чайник закипить. Не люблю, коли напої доводиться виливати, — спокійно промовила Леся. Роман застив із ключами в руці. Він очікував чого завгодно: докорів, сліз, образ. Але точно не цих слів. На кухні пахло свіжою випічкою. Леся дістала з духовки яблучний пиріг і саме розкладала його по тарілках. Ніби цей вечір нічим не відрізнявся від сотень інших. — Ти не зрозуміла… Я йду назавжди, — сказав Роман уже тихіше. — Зрозуміла. Вона поставила перед собою чашку. — Просто не бачу сенсу псувати собі апетит. Роман повільно поставив спортивну сумку біля дверей. Цю розмову він репетирував кілька днів. Думав, дружина почне благати…

— Ми ж не в готель приїхали, щоб за їжу платити! — обурено сказала Христина. — Ми до своїх приїхали. — Звісно, до своїх, — усміхнулася Дарина. — Тільки сьогодні вечеря буде саме такою, яку ви, схоже, вважаєте нормальною для гостей. Через десять хвилин усі мовчки дивилися в тарілки. Дарина працювала бухгалтеркою й того дня ледве трималася на ногах після квартального звіту. Дорогою додому вона мріяла лише про гарячий душ і ранній сон. Та, відчинивши двері квартири, зрозуміла, що про спокій можна забути. У коридорі стояли чужі сумки, на вішаку висіли куртки, а з кухні лунав гучний сміх. У гості приїхав двоюрідний брат її чоловіка Павла — Сергій. Разом із…

— Тобто ти вже все пообіцяв… навіть не спитавши мене? — тихо запитала Катерина. Її голос був спокійним, але саме ця спокійність лякала більше за будь-який крик. Ігор повільно поклав телефон на стіл. — Це ж моя сестра. Хіба ми могли відмовити? Катерина гірко всміхнулася. — «Ми»? Цікаво… Бо про це «ми» я дізналася лише сьогодні. — Не починай. — Ні, Ігорю. Це ти почав. У той момент, коли вирішив, що можеш розпоряджатися тим, що тобі не належить. У кімнаті повисла важка тиша. — Катерина працювала архітекторкою у великому проєктному бюро вже майже десять років. Колеги знали її як людину, яка ніколи не здає проєкти із запізненням. Замовники просили саме…

— Ти зараз серйозно? Хочеш, щоб твоя колишня стала постійною гостею в нашому домі? — Вона переживає непростий період, — спокійно відповів Дмитро. — Ми давно залишили все в минулому. Я — Ти хочеш сказати, що вона тепер буде приходити до нас додому щосуботи? — Не «вона», а Вікторія, — спокійно відповів Сергій. — І так, я вже її запросив. Олена повільно поклала ніж на кухонну дошку. — Ти вже запросив? — Так. Їй зараз непросто. Після переїзду вона залишилася майже без знайомих. Їй потрібне нормальне спілкування. — Сергію, це твоя колишня наречена. — Це було багато років тому. — Людина, яка колись намагалася зруйнувати наші стосунки? Він важко зітхнув.…

— Ти серйозно привів її до нашого будинку? Навіть не побоявся, що я повернуся раніше? Чоловік повільно обернувся. У руках він тримав келих із лимонадом, а жінка поруч поспішно натягувала легкий халат. — Марто… вислухай мене. Це не те, що ти подумала. Я мовчки зачинила за собою хвіртку. О 18:10 я мала бути ще в офісі. Але нарада закінчилася раніше, і я вирішила зробити чоловікові сюрприз. Купила його улюблений шашлик, свіжу випічку й морозиво. Сюрприз справді вдався. Тільки не для нього. Наш будинок стояв на околиці невеликого містечка. Позаду була простора тераса, альтанка й новеньке джакузі, яке ми встановили лише місяць тому. Богдан довго вмовляв мене витратити на нього чималі…

— Ти навіть не уявляєш, як одна фраза може зруйнувати цілу родину… — сказала незнайома жінка, дивлячись у вікно автобуса. Я лише кивнула. Здавалося, вона давно хотіла комусь це розповісти. Після короткої паузи вона продовжила: — Мене звати Олена. І найбільшу помилку свого життя я зрозуміла занадто пізно. — Після того як чоловіка не стало  Олена сама поставила на ноги двох синів. Працювала без вихідних, економила на собі, аби хлопці ні в чому не мали потреби. Вона була переконана: після всього пережитого має право знати, що для них буде краще. Старший син, Андрій, завжди був спокійним і розсудливим. Тому коли одного дня він прийшов додому й сказав: — Мамо, я…