Саме Ти

Мій старший син завжди вмів знаходити собі розваги,за ним завжди росли золоті верби. ще з перших днів нковтався навколоплідних вод. За цей час моя дружина на нервовому ґрунті втратила з десяток кілограмів і частину впевненості в собі. Спеціалісти  були досвідчені, професійно «деформовані» циніки: на запитання відповідали ухильно, натякаючи, що дружина ще молода й цілком може мати ще дітей  . Оптимізму це не додавало, але свою справу вони знали добре: дитину нам повернули в повному порядку, на радість нам і всім родичам, які миттєво зібралися з цього приводу. Нашу однокімнатну квартиру заповнили бабусі, дідусі, а подекуди й прабабусі. Почалися відповідні випадку подарунки, численні поради з догляду за дитиною — упереміш із…

Марина не любила позичати гроші. Сама брала в борг усього двічі в житті: перший раз у двадцять три, коли затримали зарплату, другий — після розлучення, коли терміново довелося міняти замок у дверях. Обидва рази повертала швидше, ніж обіцяла, і потім ще тиждень ходила з неприємним відчуттям, ніби в її сумці лежить чужа річ. Тому коли Олеся подзвонила й одразу заплакала, Марина насторожилася. — Марино, я не знаю, до кого ще звернутися. Правда не знаю… — Що сталося? — У нас усе дуже погано… У Тимка зима на носі, він виріс із усього. Куртка мала, черевики малі, комбінезон у садок треба, логопед знову сказав продовжувати заняття… Антон зараз із грошима не…

У неї були бездонні зелені очі: ні до того, ні після він таких очей не зустрічав. Поглянув — і пропав! Провалився в цю саму безодню! Микита закохався в Інночку з першого погляду: остаточно і безповоротно — побачив і все… Дівчина запізнилася на лекцію і зайшла в аудиторію, коли вона вже почалася. А потім вони ще й опинилися в одній групі. Такого з ним не було ніколи: світ перестав існувати — все відійшло на другий план. А Інка на нього взагалі не звертала жодної уваги! Якби хоч якийсь мимохідний зацікавлений погляд у його бік! Питання чи жарт, що нічого не означає. Флірт, чи що — але нічого цього не було: Інну …

— Ну чудово, могла б і заздалегідь попередити! Тепер мені в годину пік трястися в маршрутці з важкою сумкою! — гучний, показово ображений голос рознісся всім опенспейсом логістичної компанії. — У мене, між іншим, увесь вечір був розпланований, бо ми мали їхати разом. Ну нічого, якось переживу таке твоє ставлення. Інна демонстративно закотила очі й із гуркотом поклала важку папку на стіл. На годиннику було без п’яти шоста вечора. Олена, затихла з ключами від автомобіля в руці, обвела поглядом офіс, що раптом стих. Колеги миттю втупилися в монітори, але було зрозуміло — слухають усі. За одну мить із людини, яка три тижні поспіль виручала колегу, Олена перетворилася в очах інших…

— Якщо твоя мама ще раз торкнеться моїх речей, я зміню замки й через суд виселю тебе з цієї квартири! — Інна з гуркотом поставила на кухонний стіл чавунну пательню, дно якої було подряпане до металевого блиску. — Подивися тільки! Вона відтерла її металевою щіткою! Це ж чавунна пательня, її так чистити категорично не можна! Максим навіть не відірвався від ноутбука, ліниво гортаючи робочий чат. — Інно, знову починається? Мама приїхала з Полтави до Києва на вихідні, щоб посидіти з онуком, поки ми були на роботі. Вона просто хотіла допомогти. Ти постійно шукаєш привід для сварки. Цей конфлікт назрівав уже не перший місяць, але саме сьогодні він дійшов до точки.…

— Давай мені,я сама накладу, бо з твоїх бідних  порцій тільки тарілки даремно бруднити, — тітка Алла безцеремонно відсунула господиню будинку плечем і відкрила кухонну шафу. — Де твої великі пластикові контейнери? Ті прямокутні, в яких ти полуницю на зиму заморожуєш. Господиня затихла  з чайником у руках. Святкування ювілею її чоловіка в за містом проходило чудово, поки гості не перейшли з-за столу на терасу. Атмосфера теплого суботнього вечора зникла в одну мить, коли тітка Алла дістала зі своєї бездонної сумки три величезні порожні контейнери. Свято ще не закінчилося. Половина гостей чекала на десерт. Але тітка вже почала діловито пакувати їжу. — Мій Толік не зміг приїхати, спину прихопило, лежить удома,…

Коли мені виповнилося двадцять, я була впевнена, що колись обов’язково зустріну справжнє кохання. Таке, від якого серце починає битися швидше, думки плутаються, а руки тремтять без причини. Але життя вирішило інакше. Робота, турботи, виховання дитини, комунальні платежі, нескінченні домашні справи — день змінювався днем, і на мрії майже не залишалося часу. Кохання непомітно відійшло кудись далеко, ніби стара фотографія, захована в коробку на верхній полиці. І я навіть не помітила, коли перестала про нього думати. Тепер мені п’ятдесят шість. Моє життя текло спокійно й розмірено. Вранці — чашка гарячого чаю, потім робота в саду, улюблені книжки, а влітку іноді приїжджав онук. Кішка незмінно влаштовувалася поруч, ніби уважно стежила за моїм…

Аліна й Максим одружилися три роки тому. Їхній шлюб був майже ідеальним, якби не одна людина — свекруха, Валентина Павлівна. Валентина Павлівна належала до того покоління жінок, які були переконані: невістка — це не донька, а людина, яка все життя має доводити, що гідна бути частиною родини. Усе життя вона пропрацювала головною бухгалтеркою на одному з місцевих підприємств. Звикла рахувати кожну копійку, економити на всьому й засуджувати тих, хто дозволяв собі жити інакше. Аліна ж працювала провідною UX/UI-дизайнеркою в міжнародній ІТ-компанії. Заробляла добре, любила якісні речі й не бачила сенсу відмовляти собі в маленьких радощах, якщо могла їх чесно оплатити. Її найбільшою пристрастю була нішева парфумерія. Вона ніколи не купувала…

Цей дзвінок розділив життя успішної киянки на “до” і “після”, перетворивши звичайні вихідні на справжній кошмар. За два дні до цього колишній чоловік, Олег, ефектно припаркував свій блискучий позашляховик біля її будинку на Позняках. Він вийшов із машини в білосніжних шортах, дорогих сонцезахисних окулярах і з великою коробкою конструктора для сина. Після семи місяців майже повної байдужості — лише сухі перекази аліментів без жодного дзвінка — він раптом вирішив згадати, що є батьком. — Привіт! — широко усміхнувся Олег, простягаючи руки до сина. — Денисе, збирай речі! Їдемо на море. Одеса, дельфінарій, величезні бургери на Дерибасівській — усе, як ти мріяв. Досить сидіти в задушливому Києві! Семирічний Денис аж підстрибнув…