Мамо. Мамо. Дивися! Як ми гуляли, нам дядько з крилами подарував три сонечка. Сказав, що це мені, татові і тобі. Цього вечора тато вже нікуди не йшов . Він залишився зі своєю сім’єю. Назавжди.
– І от йшла жінка років сорока по тротуару, щось роздумувала всередині і нікого не помічала.
Як тут , хлопчина взяв її за руку і посміхнувся.
– Вибачте, ви загубили апельсини і протягнув їй фрукти в руки.
– Ні, це не моє. Я не купляла сьогодні апельсини.
– А це й не апельсин. – відповів хлопець. – Це шматочок сонця і маленька посмішка. Беріть. Нехай вони подарують вам радість. Жінка взяла апельсини та з посмішкою пішла додому.
Маленька дівчинка гуляла з татом за ручку. Вона розпитувала тата за день святого Миколая, за кішку, в якої скоро будуть кошенята та чому він не живе з ними.
Раптом, перед ними став молодий чоловік у світлому пальті і з сумкою апельсинів. Дівчинка захоплено дивилася на нього своїми великими розплющеними очима.
Читайте також:Перелік подарунків, які можна подарувати татові на Новий рік
– Татку, подивися, у цього дядька білі крила!
– Це не крила, донечко. Це таке світле пальто.
– Крила! Крила! – не замовкала дівчинка.
Чоловік з апельсинами посміхнувся і протягнув дівчинці апельсини.
– Дивися, красуне. Це три сонечка. Одне тобі. Одне тату. А одне вашій мамі.
Попрощався і пішов далі.
Тут, через деякий час, до Наталі подзвонив домофон. Жінка хворіла вдома, тому закутавшись пледом пила гарячий чай. Це був її чоловік Олександр, який якраз мав повернути дочку з прогулянки. Проте, цього разу він підійшов до квартири, з трьома апельсинами в руках і промовив:
– Кохана, відчини будь ласка. Я приніс тобі вітаміни. І мені байдуже, як ти виглядаєш. Я люблю тебе будь-якою.
– Мамо. Мамо. Дивися! Як ми гуляли, нам дядько з крилами подарував три сонечка. Сказав, що це мені, татові і тобі.
Цього вечора тато вже нікуди не йшов . Він залишився зі своєю сім’єю. Назавжди.
У цей звичайний осінній вечір ще багато людей отримали свої сонечка і стали трішки щасливішими. А чоловіка в світлому пальто , люди й далі зустрічають в центрі міста, де він роздає маленькі сонечка. Адже в цьому світі ще так багато самотніх людей, які потребують щастя. Джерело
Вам також може сподобатись
«Коли вона повернулася додому після довгих років важкої праці, то раптом зрозуміла, що чужі люди можуть зігріти серце сильніше, ніж ті, заради кого вона пожертвувала молодістю, здоров’ям і всім своїм життям» У селі про Параску говорили по-різному, але завжди з тим особливим відтінком у голосі, який буває, коли люди одночасно і захоплюються, і звикають до чужої самопожертви. Одні казали: «От жінка, золота душа». Інші зітхали: «Вона своїм дітям усе життя в ноги склала». А дехто, не надто замислюючись, просто знизував плечима: «Ну, така вже її доля». І тільки самій Парасці ніхто ніколи не ставив простого запитання: а чи є в неї життя, окрім обов’язку?
Весняна любов, яка прийшла тоді, коли її не чекали
