Всі навколо мені говорили, що така наша доля жінок – пробачати. Немає тепер цієї людини в моєму житті.

Наш шлюб тривав 18 років. Стільки часу прожили разом, а я так вчасно його і не розкусила. Були молодими – все прощала, образи забувалися.

А з часом все більше почала помічати жадібність, лінь, тягу до випивки. І все одно була з ним, але була остання крапля, яка розставила всі крапки. І нею була – брехня, цинічна та противна.

Перед новим роком 31 грудня чоловік був на роботі. Я накрила стіл, чекала його з сином. Години проходили за годинами, восьма, дев’ята, одинадцята…. вже був ранок, а його так і не було. До шостої ранку я йому телефонувала вже разів тридцять. Потім почала дзвонити друзям, знайомим, в лікарні.

Наступного дня його так і не було, а син побурчав, що «всі люди як люди, а ми …» і сів за комп’ютер. Свято було зіпсовано вкрай.

З’явився мій чоловік другого січня. Сказав, що його затримала поліція й він сидів там дві доби. А потім я дізналася правду: Новий рік він зустрічав зі знайомими в сауні, а потім з одною дівчиною поїхав до неї додому, де вони ще святкували дві доби.

Син мені розповів, що тато ховає в гаражі другий телефон. Я його знайшла. Телефон був дорогим і це мене розлютило, адже коли я просила гроші собі на чоботи, він не дав, сказав, що час економити.

В мене тоді просто розпочалася істерика, це вже було все. Крім огиди, я до нього більше нічого не відчувала. Я зрозуміла – жити я з цією людиною не буду. НІКОЛИ!

Я його вигнала та подала на розлучення. Він пороги оббивав в домі чи не щодня. Ходив за мною, чекав під роботою, виправдовувався. А як всі навколо мені говорили, що така наша доля жінок – пробачати. Немає тепер цієї людини в моєму житті. У житті сина є, а в моєму – немає. Я його з нього викинула як старий валянок, який вже не можна полагодити.