Я маю прекрасну сім’ю — чоловіка і обох синочків. У шлюбі з Володимиром я вже 13 років. Ми жили тихим та розміреним життям: діти виростали, як на дріжджах, чоловік працював на двох роботах, а я викладала українську мову в школі. Коли діти пішли до школи, то ми потрошки стали відчувати фінансові труднощі: чим швидше вони росли, тим більше грошей на них треба було витрачати. Інколи, чоловікові затримували зарплату, а мене взагалі скоротили на пів ставки. Жити з кожним роком ставало все важче, а тому ми рахували кожну копійку. В якийсь момент я зрозуміла, що дітей треба ставити на ноги, адже ще кілька років і їм треба давати вищу освіту. Я…

Живу я зі своїм чоловіком у селі. У нас є один єдиний син, який привів до хати невістку і добудовував собі другу хату. Перші п’ять років ми жили як одна велика сім’я, але потім його жінка захотіла свободи і діти поставили собі паркан. У той час, коли між нашими двома ділянками з’явився той клятий паркан, все змінилось. Город ми також поділили і коли на тій землі невістка квіточки посадила, то я була трішки шокована. Мені одразу хотілось з’ясувати стосунки, але мій чоловік все-таки вчасно зупинив мене: — Тобі за п’ятдесят, доросла людина, а ти хочеш дитячий садок влаштувати! Це їх земля, розумієш? Їх! Хочуть – квіточки вирощують, захочуть – нехай…

– Мамо, ну, будь ласка, підемо, купимо мені плаття на Новий рік. Я пригледіла недороге, – нила Світлана вже кілька днів поспіль. – Навіщо нове? У старому теж добре буде, – відвернувшись до плити, відповіла мати. – Старе вже старе, рукава короткі стали. Я ж росту, – не відступала Світу. – Саме так. На одне свято купимо, і знову виростеш, – з роздратуванням каже мати. – Ні. Я його носити буду. Мені теж хочеться нормальне плаття, а не обноски, – починає кричати Світлана. – А ти знаєш, як нам гроші дістаються? Ось цими руками, – батько примружує очі і суне в обличчя Світі грубі руки робочої людини. – Я ж…

Ігор виріс в сім’ї, яка завжди його оточувала любов’ю та підтримкою. Він не знав, що таке зрада чи спрага наживи. Сталося так, що батьки хлопчика розбилися в автомобільній аварії, і Ігор з 9 класу почав жити зі своїм старшим братом Андрієм в невеликій однокімнатній квартирі неподалік від Києва. Хлопець закінчив школу на відмінно. Потім одразу вирішив переїхати у столицю. Там вступив в університет на економічний факультет, закінчив навчання з червоним дипломом. Його брат невдовзі одружився, переїхав жити в батьківську квартиру. Ігор так і залишився в столиці, влаштувався на хорошу посаду, почав добре заробляти. Через п’ять років Ігор взяв іпотеку на житло. Придбав простору квартиру. Справи у нього йшли досить добре,…

Вечір добігав кінця, а Ніна викидала чоловікові речі за балкон. – Хіба мати винувата, що дитина дурнувата, – прокоментував Петро. І пішов до сусідньої кімнати – скаржитися тещі, яка якраз у них гостювала. – Та не журися, сину, – заспокоювала та зятя, поки Ніна обшукувала шафу. – Перебіситься, потім тобі ж рай буде. – Ага, якщо доживу, – сумно зітхнув Петро і гримнув дверима. Та й заночував у приятеля. А Ніна проплакала майже всю ніч. – Усе, я більше не втручаюсь, – зранечку сказала їй мати. – Я додому. І онуки зі мною. А ти порозумнішай трішки. Чоловіка втратити легко, а ось знайти – спробуй у теперішній час. Ти ж…

– Ви, будьте добрі, збережіть інформацію. Перенесіть все на новий телефон. Не дай Боже, щоб втратилося. І не слухайте самі, та нікому не давайте! Збережіть, бо це для мене дуже важливо. Там моя остання розмова з чоловіком… Жінка так благально просила телефонного оператора, що я невільно стала свідком цієї розмови. – Все збережемо, не хвилюйтеся, – сказав молодий чоловік, але це жінку не заспокоїло. – Може, я почекаю? – запитала вона, але оператор сказав, що телефон буде готовий не скоріше, ніж за три години, і порадив їй піти та вирішити ще якісь справи. – Нема у цьому місті в мене справ, – сказала жінка у простір і стала розглядати вітрини.…