«Ось знову зараз натрапила на статтю, що чоловіка не треба шкодувати, бо жалість принижує. Відразу згадала історію моєї прабабусі. Напишу її від її обличчя, тому що вона розповідала мені в дитинстві: «Іду я базаром у сусідньому селі, а там хустки продають. Але я краєм ока тільки подивилася і далі пішла. Чи до хусток тоді було! Оленка з Ніночкою в мене поруч, а Василь біля базару на коні на нас чекає, з козаками говорить. Одна хустка така гарна. Зелений прямо під мої очі і як твої очі. Ну не потрібна вона мені, обійдуся. Заплющила очі і більше не дивилася на неї. Вийшла із ринку. Читайте також Одного разу Оленка, коли ми…

В мене є донечка, звати її Оленка. Оленка ходить в 3 клас. Ми живемо в мегаполісі, тому завжди відвозимо доньку в школу та забираємо додому.  Одного разу Оленка, коли ми вже прийшли додому, почала плакати та розповідати, що хлопчик з 4 класу ображає її. Може некрасивими словами обізвати, може книжку чи сумку кинути, буває за косички смикає. Ми поговорили з дружиною і вирішили поки що дати дітям самим розібратись. Проте це була наша помилка. Хлопець почав не просто якось діставати Оленку, а перейшов до рукоприкладства. Почав сильно штовхати доньку та бити. А хлопцем він був доволі габаритним та в рази сильнішим за мою маленьку тендітну Оленку. Я вирішив, що прийшов час…

Чоловік сварив дружину за неправильно приготовлену вечерю. І за подряпину на машині. Справедливо, по суті, сварив. Курку вона недоварила . І з машиною – треба уважнішою бути. Тільки він купив їй цю машину, і нате вам! Подряпини. І ще він кричав її за витрачені на сукні гроші. Навіщо ще одна сукня? Він навіть не помічав, що сварив дружину – він просто казав те, що думає. Справедливо. І не обзивався; просто говорив. І сина сварив за велосипед, який той залишив на дорозі; прибери негайно! І через те, що син повільно їсть. І через те, що він крутиться. І сварив ще за те, що він ногами бовтає. Але не помічав, що сварить…

У мене є дві доньки, обидві вже дорослі. Два роки тому Олеся розлучилася і виховує свою чотирирічну донечку одна. Я допомагаю, чим можу, і на час літа, коли дитячий садок закритий, постійно сиджу з онучкою, щоб донька мала змогу працювати, вона — майстер манікюру в салоні краси. Світлана теж заміжня, з чоловіком живуть добре, але діток поки не має. І от кілька тижнів тому вона подзвонила мені і розказала, що потрапила в лікарню, зламала ногу. Перелом виявився непростий, зі зміщенням, тому кілька тижнів вона змушена буде залишатися в лікарні. — Ти не хвилюйся, мам, лікарі тут хороші, все буде добре. Але я матиму до тебе прохання, — донька попросила придивитися…