У моїх батьків завжди був спільний бюджет, який вони спільно витрачали. Та у моїй сім’ї склалося все по-іншому. Спочатку нас повністю забезпечував чоловік, а після декрету кожен заробляє сам на себе. Однак я не вважаю це нормальним. У моєму розумінні сім’я — це про спільне життя. Я три роки просиділа з сином у декретній відпустці. Мені це трохи надоїло, тому я з радістю віддала дитину в садок, а сама пішла на роботу. Там я добре справлялася, тому незабаром мене підвищили. Я почала отримувати таку ж зарплату, як і мій чоловік. Саме в цей момент все почалося. Коли потрібно було заплатити за комуналку, то чоловік сказав, що я заробляю, тому можу…

Вчора гуляла з сином в місцевому парку. Руслан захотів пострибати на батуті, знаєте такі розваги, які ви можете взяти собі в аренду за певну кількість гривень на певний відрізок часу? 10 хв – 35 грн. «Пропуск» до атракції контролює дівчинка, яка і веде касу, років 13-14 з вигляду. І ось, поки моя задоволена дитина стрибала, показуючи як робити сальто дітям, які долучились до забави, спостерігаю таку картину. До дівчинки-контролера підходять двоє дітей. Старший хлопчик, років 10, який веде, певно брата, з вигляду – однолітка мого сина до центру веселощів в парку. Скромно, охайно одягнуті діти. Питають у дівчинки – контролера: – Доброго дня, вибачте, а скільки коштує пострибати на батуті?…

Так хочеться… Навіть найбільш сильній і сміливій людині, щоб її почекали за дверима, коли вона зуби лікує або іспит здає. Або проходить небезпечне завдання. Навіть смертельно-небезпечне завдання не так страшно проходити, коли тебе чекають за дверима. Просто чекають – і все! .. Але дорослій людині соромно просити когось, як в дитинстві: «Ходімо зі мною! Ти просто почекаєш мене за дверима!» Тому що можуть відповісти: «Ти що, маленький?» Або ще гірше: «Не роби істерику». Або просто скажуть: «Вибач, у мене справи!». І йдеш один, самостійно і бадьоро: і зуби лікувати, і небезпечне завдання виконувати, і іспит складати – доросла людина все це робить одна… І справляється – сама! … І повертається…

Турбота про себе не завжди виглядає так привабливо, як здається. Нерідко це означає робити дуже неприємні речі – потіти на тренуванні, або сказати токсичному другу, що ви більше не хочете з ним спілкуватися, або знайти другу роботу, щоб почати, нарешті, відкладати гроші, або – завдання із завдань! – зуміти прийняти себе справжню, а не брати на себе з останніх сил непосильну ношу з прагнення відповідати ідеалу, а потім влаштовувати собі вимушений «відпочинок» від цієї реальності за допомогою ванни з піною, глянцевого журналу і відключеного на весь день телефона. Турбота про себе не повинна бути схожа на відпустку, куди ми їдемо, бо страшно виснажені через постійний внутрішній пресинг. Справжня турбота про…

У селі Єва давно не з’являлася. Уже десять років вона живе в обласному центрі і не хоче згадувати про минуле. Дівчина старалася викинути з пам’яті усі події, не згадувати пережите. Проте зараз Єву запросила на весілля її найкраща подруга. Відмови подружка і чути не хотіла, тож довелося прийняти запрошення. Хоча тепер Єва – впевнена й успішна жінка, та усередині вона та сама дівчинка, яка заборонила собі любити. Тарас – її перше кохання. Вона була молодша за нього на шість років. Від Тараса в селі мліли усі дівчата, але той обрав саме Єву. Ще від початку мама віднаджувала доньку від тих стосунків, радила трохи зачекати. Але ж любов сліпа. Старости завітали…

Коли я задумуюсь над тим чому не хочу дітей, то згадую дитинство. Це був вівторок і мама як завжди забирала мене зі школи зі словами «Це буде особливий день». Ми поїхали в музей Мистецтв, потім їли морозиво у парку, катались на каруселях, словом, день був неймовірним, поки… ми не зупинились біля триповерхового будинку, де приймала клієнтів психотерапевт. Кілька сходинок і ми біля її кабінету. Сюди моя мама приходила, аби розказати про свої почуття, поділитись думками та послухати доброї поради. Ця пані мала незвичний вигляд, довгу синю сукенку та великі окуляри. Та попри мої побоювання вона була досить милою та доброю. Після невеличкої паузи мама промовила до мене: «Я знаю що…

Зоряна була звичайною дівчиною, яка не привертала до себе надто великої уваги. Родом із села, була мало ерудована, але дуже красива. Її завжди любили хлопці й вона мала багацько прихильників. Мій чоловік розповідав, що його сестра (Зоряна) любила випити та вештатись по клубах. Та одного дня вона знайшла собі майбутнього чоловіка — Остапа з яким прожила сім років. Остап був розумним та сильним чоловіком. Мав власну справу, заробив гроші на власну квартиру й авто, мав великі плани на майбутнє разом із Зоряною. Проте він майже завжди був на роботі, тому наївно вірив, що зоряна говорить правду. Та коли Остап почав помічати, що його кохана робить багато проблем не тільки для…

Зараз мова йде про високооплачувану, але важку роботу, про досить успішного, але не коханого чоловіка, про кар’єрний ріст, але чужу країну. Останній пункт стосується Оксани. Протягом десяти років вона самотужки виховувала свою донечку Марину. Коли їй тільки виповнилося вісім років, чоловік покинув сім’ю. Оксана тяжко працювала, але грошей їм зовсім не вистачало. Оксана дуже хотіла, щоб донечка гарно одягалася, мала нові іграшки, щоб вона могла побачити море. Але завжди бракувало коштів. Одного разу Оксана домовилася зі своєю рідною сестрою про те, що вона залишить у неї Марину, а сама поїде на заробітки закордон. Іспанія не зустріла її з відкритими обіймами. Вона не знала мови, культури — все це було великим…

Днями Катя отримала запрошення в ресторан від свого колишнього. Вона зустріла його випадково у фітнес-центрі. Давно в минулому вони з Максимом ледь не одружилися. Зараз у хлопця на руці обручка, але подругу це не зупинило. За вечерею Максим з Катею говорили про своє особисте життя: — Щось я не бачу у тебе обручки, Катю. Ти ще не вийшла заміж чи живеш у цивільному шлюбі? — Та немає у мене такої цілі — одружуватися. Я живу для себе. У мене робота, друзі, хобі, — брехала дівчина, яка насправді мріяла про весілля. — Ти ж вроді хотіла вийти за мене, хіба ні? — поцікавився Максим. — Та коли то ще було. А…

— Я завжди була на стороні своєї свекрухи. У нас були нормальні відносини. Вона допомагала мені з дітьми з власної ініціативи, як мені здавалося. Майже кожного дня навідувалася в гості. А зараз я дізналася, що внуки для неї були тягарем, а ми з Миколою вилізли їй на шию і звісили ноги! Після цих слів я її більше не хочу бачити. В Ірини з чоловіком троє дітей. Старшому синові 9 років, а двом донечкам — 5 і 2. Жінка зараз в декреті, але допомога по господарству ніколи лишньої не буває. Тож свекруха приходила кожного дня. Вона виконувала всі побутові справи без лишніх питань та розмов. — Вона так добре до мене…