Але так рідко це буває, коли хтось йде з нами і чекає А це так важливо… Насправді – важливо!
Так хочеться… Навіть найбільш сильній і сміливій людині, щоб її почекали за дверима, коли вона зуби лікує або іспит здає. Або проходить небезпечне завдання. Навіть смертельно-небезпечне завдання не так страшно проходити, коли тебе чекають за дверима. Просто чекають – і все! ..
Але дорослій людині соромно просити когось, як в дитинстві: «Ходімо зі мною! Ти просто почекаєш мене за дверима!»
Тому що можуть відповісти: «Ти що, маленький?» Або ще гірше: «Не роби істерику». Або просто скажуть: «Вибач, у мене справи!». І йдеш один, самостійно і бадьоро: і зуби лікувати, і небезпечне завдання виконувати, і іспит складати – доросла людина все це робить одна… І справляється – сама! …
І повертається додому, каже: «Ве нормально!», – якщо запитають…
Або не спитають…
Читайте також Піклуватися про себе – значить бути героєм свого життя, а не жертвою.
А іноді не повертається – всяке в житті буває… Різні завдання і випробування, які ми проходимо самостійно. І не просимо почекати за дверима – це смішно в нашому-то віці…
Все ж так потрібно, щоб хтось з нами пішов і нас почекав.
Почекав, поки ми вийдемо і запитав: «Ну як все пройшло? Все нормально?» Набагато більше шансів тоді буде, що ми відповімо: «Все пройшло добре! Спасибі, що ти мене почекав!»… Або: «Почекала»…
Але так рідко це буває, коли хтось йде з нами і чекає… А це так важливо… Насправді – важливо!
