Є два типи людей. У перших, все погано, навіть коли справи йдуть добре. А у других все добре (іноді нормально), навіть коли довкола все погано. Живу у приватному секторі. Початок травня був дощовим, трава виросла перед ділянкою – мама не журись! Часу покосити не було зовсім. Повертався із шабашок пізно вночі. Їхав ще завидний. Останні пару вихідних дощ лив як із відра. Минулими вихідними теж був дощ. Дзвінок. Читайте також: Касирка відмовилася повернути здачу бабусі, мовляв, у неї дрібних немає. Але жінка, яка стояла в черзі, знайшла вихід із ситуації Відкрив – на порозі сусідський хлопець. Не знаю, може років 16, не більше. Привітався та запропонував покосити траву біля будинку…

Тетяна Павлівна купила собі  продуктів на вечерю. Грошей у неї було не багато, але бабуся спромоглася зібрати кошик по кишені. Касирка все пробила, віддала жінці пакетик із покупками та почала обслуговувати наступного покупця. Тут Тетяна Павлівна здивувалася– касирка не повернула їй 2 гривні. Так, гроші мізерні, але “копійка гривню береже”. До того ж, касир зобов’язаний повернути здачу, навіть якщо там одна копійка. – Вибачте, дівчино, ви мені 2 гривні не повернули, – сказала бабуся з усмішкою на пів обличчя. – Я не забула, я ж сказала, що не маю дрібних. Можу жуйку запропонувати, – відповіла касирка, навіть не подивившись на жінку похилого віку. Читайте також:Лікарі потрапили в затор і жартували,…

Виховувала я доньок одна, так вже склалося. Не скажу, що зараз я живу багато, але матеріальне становище не можна порівняти з тим, що колись — небо і земля. Не жили раніше, а намагалися вижити. М’ясо бачили кілька разів на рік, на великі свята, а зазвичай — все овочі. Супи варила на воді, а як щастило дістати консерви з кільки — то вже був святковий рибний суп, дівчатка його обожнювали. На друге були каші з круп, які коштували найдешевше, іноді макарони. Картоплю майже ніколи не варили, економили, тільки в суп додавала. А до каш робила підливку, теж з овочів, але все ж краще, ніж сухим давитися. Зварила ячну кашу, пересмажила морква…

Надійшов дзвінок про те, що жінка вже на останньому місяці і зараз народжує. Фельдшери швидко виїхали із лікарні. Але як спеціально, машина швидкої потрапила у великий затор. Медсестра зателефонувала дівчині, що народжує, стала заспокоювати її по телефону, розповідати про те, як правильно дихати. Вона повторювала, що машина ось-ось прибуде, щоб породілля не хвилювалася. Але машина зрадливо стояла в пробці і з неї неможливо було виїхати. Попереду трапилася велика аварія, вантажівка з краном намагалася розчистити дорогу. Головний фельдшер постійно жартував: -Ну, зараз наша породілля сама і без нас уже народить. Через 40 хвилин швидка вже під’їхала, весь склад попрямував до дверей майбутньої матусі. Двері відчинила вагітна дівчина, перейми вже почалися. Але…

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.   – Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук. – Може, в ній переночуємо? – Так, це хатинка для дорожніх, – сказав дідусь. Читайте також: Притча про Івана і його роботу Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості. Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому хлібинку та глечик з медом. Поруч лежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро…

Працівник зайшов до господаря і каже: – Господар! Чому ти Івану платиш в три рази більше, ніж мені. Я, начебто не ледар, і працюю не гірше Івана. Це ж не чесно! І не справедливо. Господар подивився у вікно і каже: – Бачу я, хтось їде. Начебто як сіно повз нас везуть. Вийди, та дізнайся!   Вийшов Працівник. Зайшов знову і каже: – Правда, господар. Сіно везуть. – А не знаєш звідки? Може, з Верхніх луків? Читайте також: Оксані було складно з матір’ю свого хлопця, бо та не хотіла бачити її як невістку. Дівчина тоді ще не знала, що це змінить її життя на краще – Не знаю. – Сходи і довідайся. Пішов працівник. Знову входить.…

Міша був із дуже гарної родини. Тато працював в університеті, мама лікар, дідусь музикант, бабуся співачка, а з іншого боку – бабуся та дідусь – були професійними спортсменами. Загалом інтелігентна сім’я, яка в єдиному онуку та сину не чула душі і присвячувала його вихованню весь свій час. Міша ходив у художню школу, займався музикою, спортом, серйозно захоплювався комп’ютерами та робототехнікою, був переможцем різних олімпіад. Загалом радував дорослих як у школі, так і вдома, його ставили за приклад. Але був у нього один недолік, як говорила його бабуся – він із пелюшок дружив із дівчинкою. Оксана – дівчинка, як вони вважали, із поганої родини. Батько працював на заводі, вихідні проводив у…

Дві подруги розмовляли за чашкою кави. Одна дуже сильно жалілася на свою маму: – Моя мама постійно мені телефонує і просить, щоби я прийшла поговорити з нею. Коли я все ж таки заходжу до неї, то розумію, що її розмова дуже мене дратує. Знаєш, як старі люди розказують декілька раз одне й теж. Крім того, я постійно зайнята: то робота, то друзі, то особисті справи… – Ти знаєш, а я багато розмовляю зі своєю мамою. Кожного разу, коли мені сумно, йду до неї; коли мені самотньо, коли у мене проблеми і мені потрібна підтримка, поруч із нею я відчуваю себе набагато краще. – Ой, подруго! Ти набагато краща, аніж я.…

В дитинстві я просто відчував себе нікчемою, адже всі просто з мене насміхалися. Тато нас покинув, коли я був зовсім маленький, тому мама виховувала мене сама. Їй було дуже важко, вона так і не закінчила університет, не отримала освіту, тому була змушена працювати на будь-якій роботі. Мамі доводилося вранці мити підлоги в школі, а ввечері – прибирати у великому магазині не лише мали неподалік нашого дому. Нам вистачало лише на найнеобхідніше, тому нові речі чи стильний одяг я практично не отримував – цілий рік ходив в одних туфлях та штанях. При цьому деякі діти заможніх батьків не лише мали красиві речі, а й приносили в школу нові гаджети. В Наша…

Сьогодні я побачив в автобусі гарну дівчину із золотистим волоссям, і позаздрив їй… Вона здавалася такою щасливою … Мені було шкода, що моє обличчя не було таким сяючим. Раптом, коли вона встала і рушила до дверей, я помітив, що вона покалічена. У дівчини була лише одна нога, вона була на милицях. Але проходячи повз мене … вона посміхнулася! О, Боже, прости мене, коли я скаржусь. У мене обидві ноги. Світ мій! Я зайшов купити цукерок. Хлопчик, який їх продавав, був таким милим. Я почав розмовляти з ним. Він здавався таким задоволеним своїм життям. Я не поспішав, я міг дозволити собі запізнитися. Коли я виходив, хлопець сказав мені: “Дякую, пане!  Ти…