Марта думала, що ще три дні, і їхня відпустка закінчиться – вони повернуться до шуму великого міста, до своїх синів-підлітків, до буденного графіку. Але зараз вона вбирала в себе цю легкість, цю неймовірну свіжість і тишу. У них з Остапом не було медового місяця. І це вперше вони відпочивали лише вдвох.   Вітер зненацька заскочив їх крижаним подихом. Дерева засвистіли, вигнулися. Повітря стало кольору розведеного водою молока. Остап пригорнув Марту міцніше й повів до будинку. Вона зупинила його.   – Ти замерзнеш, – він дивився на неї тим самим поглядом, як тоді, майже шістнадцять років тому, коли вперше переводив через хисткий місток у цих самих горах. І вона так само вдячно йому усміхнулася.…

Я дуже люблю свого батька, для мене він є найкращим і найріднішим. Безмежно люблячий чоловік для моєї матусі і людина, яка дарує гармонію і щастя у нашій сім‘ї. Протягом 16 років мій батько щоразу відвідує мої  ігри з тенісу і завжди був і є годувальником нашої усієї родини. Одного ранку, шукаючи у його речах інструменти, я побачила записку. Роздивляючись і вчитуючись у слова я зрозуміла, що це була сторінка із батьківського щоденника, який він записував ще до мого народження. Читайте також З чого починається щаслива сім‘я? Слова: «Мені 19 років і я алкоголік, якого вигнали з університету, а ще колишній злoдIй і свідок домашнього неблагополуччя. Згодом до цього всього додається…

Олена ще раз глянула на продавця, який щось заклопотано рахував, а тоді на мовчазного чоловіка. Він не дивився на неї. Не коментував того, що вона в таку погоду їде сама. Не ставив запитань. Лише пив свою каву й мовчав. «Який же він несамовито красивий», – знову подумала Олена. Їй раптом захотілося, щоби він таки заговорив. Такого можна слухати хоч скільки завгодно. Йому легко довіритися. Біля такого втрачаєш контроль над ситуацією і добровільно передаєш віжки, тобто кермо, тобто взагалі право будь-що вирішувати. З таким чоловіком можна почуватися жінкою в усіх сенсах, і в тому, що жінкам у таку негоду нема чого їздити самим, теж. «Ну чому він не заговорить зі мною?…

У одному містечку поряд мешкають дві пари,які дуже відрізняються між собою. Одна сім‘я живе у постійних сварках і скандалах,а інша живе у гармонії і з повагою один до одного. Здивована гордовита господиня роздумує,як сусідам вдається так щасливо жити і поважати один одного. Пропонує чоловікові піти поглянути,як сусідам вдається так жити. Чоловік послухав свою дружину,тихо примостився біля вікна і уважно дивиться.В той час сусідка прибирала у домі і протирала від пилюки дорогоцінну вазу,поставила на край столу і відволіклась на телефонний двінок. Її чоловік випадково зачіпив вазу рукою і вона розбилась. Сусід,сидячи під вікном зразу ж спрогнозував сварку між парою,спираючись на власну поведінку.В той же час жінка з жалем і провиною звернулась…

Вирішив син покоикати матір на вечерю. Жінка вже була старша та незграбна, тому, коли їла, їжа падала їй на сукню. Деякі відвідувачі ресторану незадоволено споглядали на них, але син зберігав спокій і доглядав за матір’ю. Закінчивши вечеряти, син провів маму до туалету, струсив з неї крихти, причепурив ненці волосся й поправив їй окуляри. Усі відвідувачі і персонал ресторану мовчки спостерігали за ними. Читатай також Історія про вдячність Син заплатив за рахунком і вже виходив з ресторану. У цей момент один чоловік його запитав: “Вам не здається, що ви щось залишили?” “Ні, шановний, нічого не залишив”, – відповів син. Літній чоловік заперечив: “Та ні ж! Ви залишили урок кожному синові і…

Чоловік і жінка досить пізно одружились, у них появився син. Вони виховували його з любов’ю, піклуючись, як тільки могли. Попри те, що самі жили убого, відправили його до школи мудрого вчителя, аби син міг зростати духовно. Коли хлопець повернувся додому, то захотів хоч якось віддячитися батькам. “Чи міг би я щось для вас зробити? – спитав він. – Щось, що принесло би вам радість.” “Ти – наша найбільша радість, наш найбільший скарб, – відповіли старенькі. – Однак, якщо хочеш зробити нам подарунок, то роздобудь трішки доброго вина. Ми любимо вино, а багато років навіть не мали його в роті…” У хлопця не було ні копійки. Та одного дня коли він…

На сході жив мудрець, який так учив своїх учнів: «Люди ображають трьома способами: вони можуть сказати що ти дурний, можуть назвати тебе рабом, можуть назвати тебе бездарним”. Якщо таке трапилося з вами, згадайте просту істину: тільки дурень назве дурнем іншого, тільки раб шукає раба в іншому, тільки нездара чужим божевіллям виправдає те, що не розуміє сам. Мораль: чим нижче інтелект, тим голосніші образи!

– Пам’ятай… – шепотів Маленький Ангел, – якщо в тебе раптом виникне почуття втраченості… втраченості в часі, у просторі, думках, людях, мріях, надіях, настроях, дорогах, музиках, загадках, стосунках… Якщо тобі раптом здасться, що тебе втратили у цьому великому світі. Пам’ятай, що хтось обов’язково вчасно тебе знайде! Добрим словом… щирим і теплим поглядом… ніжним дотиком… міцним надійним плечем… сильними руками, що баюкають тебе.. або світлою усмішкою.. або склянкою чистої та холодної води у спекотний день… або хвилюючою мелодією… або чарівним ароматом лісу… або диханням океану… або тихим шепотінням, в якому вгадуються старовинні казки та дивні історії… пестливим сонцем або ласкавими обіймами. … Читайте також Лляна олія для волосся У цього величезного…

Коли мати при надіії, клітини з тіла дитини потрапляють в її кров, а потім повертаються в тіло дитини. Це явище називається мікрохімеризмом матері і плода. Протягом сорока одного тижня клітини рухаються вперед і назад в тілі матері, а коли дитина появляється , багато з них залишаються постійними відбитками в тканинах, кістках, мозку і шкірі матері, часто протягом десятиліть. Подібний відбиток на тілі матері залишить кожна дитина. Навіть якщо вагітність не завершилась або якщо стався викидень, ці клітини потраплять у вашу кров. Дослідження показали, що коли у матері пошкоджене серце, клітини плода мобілізуються на місці пошкодження, де вони перетворюються на відповідні типи клітин, що спеціалізуються на «ремонті» серця. Поки організм дитини…

Бідним бути погано. Але до бідності звикаєш і чогось чекаєш. Що все само собою зміниться, якось налагодиться і з’являться кошти. Ось так одна жінка на початку дев’яностих потроху звикла до бідності. Вона жила з старенькою мамою і сином, хлопчиком восьми років. І працювала в НДІ, де майже перестали платити зарплату. Тоді це була звичайне справа: я прекрасно пам’ятаю. І вона потроху звикла готувати кашу на воді. Іноді додавати трохи китайської тушонки. Картоплю можна було купити. Локшину. А чай можна на кілька раз заварювати. До всього можна звикнути, врешті-решт, вижити можна. Тим більше, мама пристосувалася збирати пляшки – тоді багато їх збирали.   А потім хлопчик Іллюша приніс зі школи сосиску,…