Ми з братом народилися наприкінці життя наших батьків. Нашій матері було п’ятдесят, а батькові – п’ятдесят п’ять, і багато людей приймали їх за наших бабусю та дідуся. У дитинстві ми часто запитували себе, чому наші батьки народили нас так пізно, і тільки коли виросли, вони, нарешті, розповіли нам причину. Будучи молодою парою, батьки відчайдушно хотіли мати дітей, але не могли. Вони перепробували все, включаючи відвідування лікарень та цілителів, але нічого не допомагало. Вага нашої матері, викликана проблемами зі щитовидною залозою, ще більше ускладнювала її вагітність. До сорока років вони остаточно втратили надію мати дітей. Але коли у віці п’ятдесяти років у нашої матері почалася менопауза, вона почала відчувати сильний біль…

Жінка дуже сумувала за сином. Ні, син був живий-здоровий, все у нього було добре. Він просто багато працював, у нього була молода дружина, та й не дуже хотів з мамою розмовляти. Є дружина, є друзі, є колеги.Син любив маму, але часу не було їй зателефонувати. Буває таке, нічого страшного. І мати теж не нав’язувалася – навіщо лізти, якщо у дитини все добре? Але вона сумувала і нудьгувала. Працювала медсестрою, допомагала лікувати діточок. Дуже дітей любила. Увечері приходила додому і іноді розглядала фотографії сина Іванка. Розмовляла з ним тихенько – така материнська примха. Молилася за нього. І перечитувала повідомлення від сина – їх небагато було. З Днем матері привітання і з…

У однієї жінки було шестеро дітей. Вони проживали разом в маленькому селі, без особливих засобів для існування. Жінці доводилося працювати від зорі до зорі на рисовому полі, щоб прогодувати шістьох голодних дітей. Люди з того ж села переконували жінку не віддавати дітей до школи, щоб ті могли допомагати їй з роботою. Але вона вчинила інакше. Дбайлива мати хотіла, щоб її діти отримали гідну освіту і змогли прожити краще життя, ніж зараз. Звичайно, це вимагало від неї ще більших зусиль, але вона справлялася, нехай часом і доводилося відмовлятися від їжі заради власних дітей. Минуло 50 років. Жінка постаріла, а важка робота в молодості позначалася на її здоров’я: проблеми з серцем, перепади…

Вранці я як зазвичай поспішав на роботу. Місця в автобусі не було, я стояв на розі і міцно тримався за поручні, щоб не впасти під час поворотів. Того дня було надзвичайно багато пенсіонерів. Вони сиділи невеликими групами та обговорювали політику. На одній зупинці до салону зайшла вагітна дівчина. Дівчина була бліда і насилу стояла на ногах. У неї був такий великий живіт, що навіть людині дуже далекій від акушерства було ясно,що вагітна вона двійнятами або навіть трійнятами. Зазвичай завжди знайдеться хтось, хто в таких ситуаціях поступиться місцем, але тут усі місця вже були зайняті пенсіонерами. А дівчині справді було поrано. На неї звернув увагу водій. Він попросив чоловіка, який сидів…

Марія  Павлівна жила сама. Чоловіка давно не стало, син переїхав та приїжджав рідко. Місто у них промислове, багато заводів, погана екологія. Чи то від цього, чи то від туги за рідними, Марія  Павлівна почала часто хворіти. Син, Іван, дзвонив часто, кликав у гості. — Мамочко, ну приїдь до нас. Внукові вже три роки, а ти його ще не бачила. Тут у нас така природа, таке чисте повітря. Не те, що смог у твоєму місті. Наталя теж тебе кличе в гості. — Гаразд. Я подумаю. — Зрештою погодилася Марія  Павлівна… — Їдь, звичайно, — сказала їй сусідка, баба Настя. — У цьому місті ти тільки болячку якусь схопиш… До сина Марія …

Бабуся повільно відкушувала ковбасу ковтаючи сльози біля дверей супермаркету стояла стара жінка. Молодий хлопець вийшов із дверей, підійшов до неї, поклав біля ніг набиті продуктами дві сумки і знову зайшов до магазину. «Ой, синку, дякую, куди ти, не треба більше нічого». Але хлопець її не чув. Через кілька хвилин він вийшов і простяг жінці ще один пакет. Жінка взяла та й сказала: «Синку, багато мені всього цього, я не можу стільки взяти, куди мені подіти все це?» Молодий хлопець спитав, що ще треба. «Нічого, більше нічого, я така вдячна тобі, ти такий добрий, моя подяка твоїй мамі, що такого сина виростила, виховала ”,- сказала старенька і обняла хлопця. На очах…

Одного  дня Андрій поснідав і всівся на дивані у вітальні, перемикаючи канали на телевізорі. Тим часом його дружина Наталя, мила посуд і складала плани на вихідні. – Підемо сьогодні у кіно?! – Раптом винукнула Наталя чоловіку. Чоловік зробив вигляд, що не чує, і продовжив дивитися програму на телевізорі. Потім Наталя підійшла до нього і знову заитала, але він був не в настрої. Тоді Наталя запропонувала прогулятися і повеселитися, але Андрій nогано себе почував і хотів залишитися вдома. Він мав зустрітися з Оленою пізніше того ж дня, та й погода була не ідеальною… Наталя запропонувала піти одній, але Андрій наполіг, щоб вона покликала подруг і гарно повеселилась. Як тільки вона пішла,…