Чоловік вирішив розлучитися з дружиною, бо та не могла мати дітей. Але жінка знала, в чому полягали nроблеми її сім’ї

Анна втомлено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Анна дуже втомилася, адже день видався важкий. — Анно, нам треба поговорити — — сказав Андрій. — Зараз? — Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато що змінитися. Не хочу ставити тобе перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь. — Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зірвав сьогоднішню угоду? — Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я хотів не про це. — А про що ж тоді? — У мене є інша жінка і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона народила мені сина. А ти цього не змогла зробити. Що відбувається? Анна стала згадувати їх спільне життя. Познайомилися в інституті, одружилися. Потім почали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було… — Ти хочеш піти до неї? — Ні. Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана і мій син переїжджають сюди. — Стривай, що значить завтра?

Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлучення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час збиратися, знайти нове житло… А що з фірмою? — Ти мене не розумієш? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жаль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тобі, що більше не хочу бачити тебені в цьому будинку, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх промов, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. Ось і все. Анна дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки і коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Андрій, схоже, заснув. Вона спакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відкрила двері спальні і запалила світло. — Що ти робиш? — підскочив Андрій.

Читайте також: Нещодавно я пішла пошту отримати посилку, думаючи, що це подарунок від моїх батьків. Коли я відкрила коробку, то скам’яніла.

— Збираю речі, звичайно. Вранці дівчина взяла телефон і почала шукати адвоката. До її рахунків чоловік ніякого доступу не мав. Юристи готові були прийняти зараз. Анна коротко описала адвокату всі події, що відбулися в її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю розглядаючи жінку. Анна не витримала. — Щось не так? — Вибачте, чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи здивований. — Так живіть. Олександр похитав головою. — У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто негідник, раз покидає таку жінку… Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена в шлюбі, знаходиться у спільній власності. З фірмою теж все кристально ясно: її доводиться ділити. Вибачте, Анна, а чи можу я задати вам особисте питання? — Так, — відповіла вона. — А гроші? Яким чином ви плануєте поділити свій капітал? — У нас ніколи не було загального бюджету, мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую.

Мене цікавлять квартира, фірма і дача. — Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат. Скажіть, а де ви плануєте жити? — Спробую повернутися додому. Але якщо він виконає обіцянку і поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце. — Зараз ми складемо заяву на розлучення. І вимога про розподіл майна і все… — Олександр протягнув їй ключі.

— Що це? — підозріло запитала Анна. — Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу. — Я не… — Не відмовляйтеся, Анно, на вас чекають складні часи, нехай хоч одна з Ваших проблем вирішиться легко. Анна поїхала в квартиру, поспала трохи, а потім поїхала до чоловіка. Андрій поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відкривав двері. Нарешті, двері відчинилися, і Анна побачила молоду і дуже яскраву панночку. — Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Андрія не має. Тепер це мій будинок.

— У мене є кілька питань. — Ну давай. — Я хочу знати, скільки вашому синові? — 8 місяців. — А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому? — Я люблю Андрія, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлучитися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачити сина. — Тепер мені все ясно.

Суд був дуже складним і довгим. Анна вже кілька місяців жила в квартирі Олександра. Анна давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Андрій поводився жахливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істерику. Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Анна помилково підписала в купі паперів.

Головне, що замість Аннитепер співвласником бізнесу був його друг Стас. — Саша, — якось увечері сказала Анна. — Може, ну її цю фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес і все. — Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов всі межі. Я не розповівши тобі всього, але він розпускає про тебе чутки і … мені не слід було тобі цього говорити… — Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. — Андрій говорить, що ти йому зраджувала на початку вашого спільного життя, завагітнила від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Анна вражено ахнула. На очі навернулися сльо зи. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи. — Я тільки за, але … не хочеш пояснити? — Ти тільки що відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінуся з Андрієм, і ми закінчимо всю цю історію.

А потім почнемо нову. Нашу з тобою. На наступний день Анна чекала Андрія в невеликому парку. Колись це було їх місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч. — Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати в мені старі спогади? — Ні. — Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, — вона простягнула йому папку. — Що це? — сказав він. — Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були в клініці на обстеженні? Тому що я ніяк не могла завагітніти. — Пам’ятаю, тоді вони і сказали, що у тебе проблеми… ми ще лікувалися, але не допомогло. — Я збрехала тобі тоді, — відповіла Анна. — Там все написано. Я просто дуже тебе любила … загалом, проблеми були не у мене. Проблеми були у тобі, ти не можеш мати дітей. З цими словами вона піднялася з лавки і вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд. — Що ти тут робиш? — запитала вона. — Я чомусь був упевнений, що тобі буде сумно після розмови з Андрієм. Вирішив приїхати і підтримати тобе. Анна міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.