Одна жінка іншу зненавиділа. Від заздрості. Тому що цій дамі дали нову посаду – завідувачка відділу. Її звали Світлана. Вона була самотня, повна, одягалася не дуже красиво та й зачіску мала негарну. І ось – їй дали посаду, а цій Галині не дали. І Галина страшенно розсердилася, причаїла злобу, і ось що зробила: створила фальшиву сторінку в інтернеті від імені чоловіка. Фотографію там розмістила чужу. І почала Світлані писати. Різні приємні слова та натяки. Вона хотіла, щоб негарна самотня Світлана закохалася в цього вигаданого чоловіка, а потім кинути закохану даму і написати багато страшних і зневажливих слів про її зовнішність. Ось таку гидоту ця жінка вигадала і почала робити. І…

Я зовсім по-іншому уявляла своє життя, коли погодилася вийти заміж за італійця. Коли ж я навідуюся в Україну, тут мені всі заздрять. Я стараюся завжди тримати себе в формі та красиво виглядати, але те, що болить мене в душі, не бачить жодна людина. Я стараюся завжди приховувати всі свої негаразди від близьких та сусідів. Приблизно шість років тому у мене зав’язався роман з італійцем, спочатку їздили один до одного та чекали, поки завершиться його розлучення. А потім, щоб мені легше було отримати разом зі своїм синочком громадянство, він вирішив його усиновити. Минулого року ми переїхали жити до нього в Італію. Сина одразу віддала навчатися в ліцей, але спільне життя виявилося…

Сьогодні в дитячому садку, поки перевдягала свою донечку, побачила, що дівчинка з її групи просто сидить в роздягальні та плаче. Дивно, бо п’ятирічні вже спокійно прощаються і зазвичай не плачуть, коли приходять до садка. “А ти чому плачеш?” – Запитую. Вона не відповідає, а просто плаче. Вихователька каже – “Це ми характер показуємо!” Гаразд, думаю, характер, то характер. Але я знаю, як плачуть діти, коли вередують. Ця дівчинка плакала не так. Підходжу і питаю: – А ти чого плачеш? А вона мені так тихо каже: “Іра пішла і забула зі мною попрощатися”… Не знаю, хто така Іра. Не мама – точно. Але з «Ірою» дитині було важливо попрощатися. Дитині взагалі…

Моя сестра очікувала на появу дитини від мого чоловіка і дуже розраховувала на те, що їй запропонують вийти заміж, але так цього не дочекалася. Тоді вона вискочила заміж за свою шкільну любов, збрехавши, що дитина від нього. Ми з моїм чоловіком проживали в будинку його батьків. Будинок був розділений на дві частини, одного разу сусіди вирішили виставити свою половину на продаж. Чоловік довго мене вмовляв продати квартиру бабусі, яку я отримала в спадок, докласти гроші та викупити другу половину будинку. Ми з’їхали від свекрухи і почали облаштовувати власне житло, але щастя тривало недовго. Моя свекруха всіма правдами та неправдами намагалася мене витурлити з житла. Вона спокійно могла зайти в нашу…

В Америці студент Колумбійського університету заснув під час лекції з математики, а після лекції прокинувся від шуму студентів. Він побачив на дошці два завдання. Він вирішив, що відповіді на ці питання знайде вдома. Але коли спробув розв’язати задачі, то з’ясував, що це занадто складно… Тим не менш, він не побоявся піти до бібліотеки, щоб знайти матеріали та вирішити завдання. На наступній лекції він помітив, що лектор не поспішає перевіряти домашнє завдання. Тоді студент запитав: – Пане, чому б вам не перевірити задачі, які ви задали на попередній лекції? Вони були обов’язковими до виконання? – Це не було обов’язково. Навпаки, я презентував вам приклади математичних задач, які наука загалом і науковці…

Свято – це добре! Радісно. Всі кудись йдуть, пригощаються смачним, подарунки один одному дарують, настрій піднесений. Але іноді в свято особливо сумно – саме тому, що всі пригощаються смачним, кудись йдуть, дарують подарунки, а ти сидиш один і думаєш думки. На зразок того, що навіщо ці свята. Люди себе як дурні ведуть. Гроші витрачають. Об’їдаються. Один чоловік так сидів перед телевізором і саме так думав. Він пішов з сім’ї – набридло все. Дружина з причіпками та вимогами, син-підліток з характером, і взагалі – одне і те ж. Ніяких почуттів немає. І радості немає. Ще свята якісь вигадали. Завтра на роботу. Ось він сидів у квартирі друга, який його пустив пожити,…

У тітки Раї розбився сервіз. Повністю. Весільний сервіз на дванадцять персон. До побачення, золотою смужкою і штампики Made in Germany на звороті кожного предмета – дядько Котя впав з антресолей разом з коробкою. – Ой, – тітка Рая навіть зацікавилася. – Він же фарфоровий! Як ніби порцелянові не б’ються. Потім вона усвідомила трагедію, лежала в кріслі: «Миколо, валідолу!», дзвонила всім, і навіть мені, не дивлячись на міжмісто, і оплакувала свою молодість, що розлетілися на тисячу дрібних осколків: – Нам його батьки подарували двадцять років тому. Ми його не чіпали, чекали особливого випадку, порцелянового, господи прости, весілля. І що? Я задумалася. Чому ми зберігаємо сервізи, прикраси та яскраві емоції для особливого…

Ми проживаємо в невеличкому містечку. Колись ми тяжкою працею заробили на власну двохкімнатну квартиру. Але з роботою в нашому містечку було досить складно, а тут друзі запропонували поїхати до них закордон та заробити гроші. Ми не роздумуючи погодилися на таку пропозицію. Син в нас вже дорослий і йому теж скоро знадобиться окреме житло. Чому б не скористатися даною можливістю? Вирішили поїхати цілою сім’єю. Квартиру ми вирішили не здавати, все-таки там був зроблений досить дорогий ремонт. А тут несподівано молодша сестра мого чоловіка розповіла, що розлучилася, а жити їй зараз немає де, запропонувала на період нашої відсутності орендувати нашу квартиру. Але як брати з рідної людини гроші? Чоловік дуже сильно любить…