У Антона була наречена. Прекрасна, життєрадісна Віта. Вони знали один одного з дитинства. Ходили разом до школи. Любили гуляти разом і кататися на ковзанах. Йшов час і з кожним днем вони ставали все ближче і ближче. Між ними спалахнула любов. Але незабаром Антону прийшов час йти в армію. Він пообіцяв, що коли повернеться, вони одружаться. Віта залишилася в своєму селі чекати коханого. Два роки тяглися болісно. Дівчина не знаходила собі місця. Один хлопець з дуже заможної сім’ї закохався в Віту. Батьки цього хлопця приходили свататися, але Віта була непохитна. І тоді він почав переслідувати її. Хлопець не давав їй спокою. Усюди ходив за нею по п’ятах. До весілля Антона і…

Чоловік сварив дружину за неправильно приготовлену вечерю. І за подряпину на машині. Справедливо, по суті, сварив. Курку вона недоварила . І з машиною – треба уважнішою бути. Тільки він купив їй цю машину, і нате вам! Подряпини. І ще він кричав її за витрачені на сукні гроші. Навіщо ще одна сукня? Він навіть не помічав, що сварив дружину – він просто казав те, що думає. Справедливо. І не обзивався; просто говорив. І сина сварив за велосипед, який той залишив на дорозі; прибери негайно! І через те, що син повільно їсть. І через те, що він крутиться. І сварив ще за те, що він ногами бовтає. Але не помічав, що сварить…

Вчитель приніс повітряні кульки до школи й попросив дітей надути їх, а потім написати на них свої імена. Вони винесли всі повітряні кульки в коридор, а вчитель змішав їх. Потім вчитель дав їм 5 хвилин, щоб кожен знайшов кульку зі своїм ім’ям. Діти побігли шукати, але час закінчився, а ніхто так і не знайшов власної іменної кульки… Читайте також:Не все відразу Тоді вчитель попросив дітей: візьміть кульку, яка лежить поблизу і віддайте її людині, чиє ім’я написане на ній. Пройшло менше ніж 2 хвилини, а у кожного в руках була його кулька. Нарешті вчитель підсумовував мораль, яка випливає з цього експерименту: “Повітряні кульки — як щастя. Ніхто не знайде його,…

Одного разу священик прийшов до зали, щоб звернутися до вірян. Зала була порожньою, тільки молодий конюх сидів у першому ряду. Священик замислився: – Чи слід мені говорити? Зрештою він наважився запитати конюха: – Тут немає нікого, крім тебе, то чи слід мені говорити? Конюх відказав: Читайте також:Пенсіонерка вже втомилася чекати на доньку, і попросила сусіда довести її до міста. Тамара Владиславівна боялася, що з донькою трапилося лихо – Пане, я проста людина, я в цьому нічого не тямлю. Але, коли я заходжу до стайні і бачу, що всі коні розбіглися, і залишився лише один кінь, я все одно нагодую його. Священик, прийнявши ці слова близько до серця, почав проповідь. Він…

Тамара Владиславівна сиділа на ганку і дивилася в далечінь. У сеpці її не згасала надія, що донька приїде, вона ж обіцяла! Сьогодні Тамара мала сімдесятий ювілей. На жаль, чоловіка вона втpатила давно, тож старість доводилося доживати одній, хоча єдина донька й жила в місті, яке від села зовсім не далеко знаходилося, донька до неї не їздила. Чекала старенька до вечора, але так і не дочекалася. Тоді вона встала та пішла до сусідського мужика. Читайте також: Аню весь час плутали з іншою дівчинкою. А коли вона дізналася про страшну таємницю її дитинства, то мало не збилася з пантелику Сергій часто їй допомагав. -Є у мене прохання одне, до міста мене довезеш?…

У мене є дві доньки, обидві вже дорослі. Два роки тому Олеся розлучилася і виховує свою чотирирічну донечку одна. Я допомагаю, чим можу, і на час літа, коли дитячий садок закритий, постійно сиджу з онучкою, щоб донька мала змогу працювати, вона — майстер манікюру в салоні краси. Світлана теж заміжня, з чоловіком живуть добре, але діток поки не має. І от кілька тижнів тому вона подзвонила мені і розказала, що потрапила в лікарню, зламала ногу. Перелом виявився непростий, зі зміщенням, тому кілька тижнів вона змушена буде залишатися в лікарні. — Ти не хвилюйся, мам, лікарі тут хороші, все буде добре. Але я матиму до тебе прохання, — донька попросила придивитися…

Олі та Ані було два з половиною роки, коли Олю вкрали. Вони грали в пісочниці, а бабуся сиділа на лавочці і говорила з подружками. До дітей підійшла якась жінка, поговорила з ними, взяла Олю за руку і повела. Олю так і не знайшли: ні поліція, ні батьки, ні бабуся, яка бігала районом, показувала Аню перехожим і питала, чи не бачили вони схожу дівчинку. Пройшло багато років. Аня готувалася здавати ЗНО. Вона добре вчилася, але хвилювалася перед іспитом. — Внучко, йди попий чаю, відпочинь трошки, — покликала Аню бабуся. — Іду, бабусю. Аня поговорила із фотографією сестри, попросила бути з нею під час іспиту. Вона часто так робила, бо в глибині…

Щовечора, повертаючись з роботи, я готую чоловікові вечерю, сідаю за стіл і чекаю його. Він приходить, я запитую, як він провів день, він все розповідає. Наївшись, чоловік встає зі столу, відсуває стілець ногою, витирається кухонним рушником, йде, розвалюється перед телевізором і починає на всю гучність включати і перемикати всі канали, паралельно голосно коментуючи все, що бачить. Я в цей час все прибираю, мию посуд, готую напівфабрикати на наступний день і сідаю за стіл – придумувати собі нове заняття, аби не бачити і не чути чоловіка. Він мені огидний. Я займаю себе так, щоб не зустрітися з ним в будинку до того, як він засне. Вже тоді я і сама йду…

Скільки років пам’ятаю себе, стільки тут і живу – у невеликому будинку на краю села. Тут пройшло все моє дитинство, юність та молодість. У цей будинок я привела свого нареченого, щоб він познайомився з мамою та татом, звідси поїхала з чоловіком і повернулася у 30 років з малечею на руках – моєю дочкою. Не склалося життя у нас із чоловіком разом, розлучилися. Але мене з радістю батьки знову прийняли до себе, яких згодом не стало. У цьому домі і моя дочка виросла, заміж вийшла, онука мені подарувала. Ціла цікава історія з величезним кошиком спогадів. Тільки от тепер, якщо відкинути сентиментальність, треба подивитися на цей будинок реально: він почорнів, просів, зігнувся,…