Я теж проводжу рукою по шиї – бо мені дуже сильно подобаєшся ти. Думав, то минеться. Я вже заслухав тебе до дірок. Як і твоє улюблене джазове радіо. Воно встигло набриднути. А ти – ні. Я вмикаю твій образ якомога частіше – засинаю-прокидаюся з ним, сподіваюся, що скоро він утратить свою гостроту, але він лише закарбовується глибше в мене. Я боюся, що коли мені виріжуть апендикс – усім моїм друзям вирізали, – я шепотітиму твоє ім’я, відходячи від наркозу. Ти написала, що любиш гірку каву та гіркий шоколад, – я їх не люблю. Кава з молоком і молочний шоколад куди смачніші. Може, коли ти це писала, тобі просто було дуже…

Марті зовсім не хотілося спати. Перед очима їй поставали люди, яких вона любила. І ті, котрі, хоч і з’являтися лише в кількох епізодах її життя, запам’яталися надовго. Перший учитель… так-так, у всіх була перша вчителька, а в неї був перший учитель. Незрівнянний перший учитель! Інколи Марті здавалося, що саме він визначив багато напрямків для її подальшого життя – тим, чим захоплювався сам, і тим, що розгледів у ній – маленькій рудокосій дівчинці. Сусідка – бабуся Галя, в якої росли найкращі у світі папірівки. Вона ще робила найсмачніший чорничний пиріг. І сміялася дзвінко, просто, відкрито. Світла людина… Читайте також Закон бумеранга працює. Марті взагалі щастило на світлих людей. Мудрих, терплячих, готових…

Він став її щоденною потребою, її натхненням і радістю. Кохати цього чоловіка було складно, страшенно складно – кохати по-справжньому складно завжди. Віддавати себе, забувати про свої бажання, підлаштовуватися під нього й уміти чекати. Не ставити ультиматумів і не вимагати уваги до себе. Просто чекати й вірити, що він знає краще, що він пам’ятає, що подбає про все необхідне, що його вияви любові не завжди відповідають її уявленням, але що це не має жодного значення. Поважати його й те, що він робить. Розуміти його слабкості й стати його другом. Дослухатися до тихого голосу всередині нього й розтлумачувати погляд його очей. Інколи це кохання їй боліло, інколи їй здавалося, що шлюб –…

 Молода жінка схиляє голову коханому на плече. Він усміхається, притискає її міцніше до себе однією рукою й каже стиха:   – Ми впораємося. Я ще не знаю, як, але впораємося точно. От побачиш.   Вона піднімає очі на нього – повні якщо не закоханого захоплення, то абсолютної довіри. І шепоче так тихо, що мені доводиться читати з її губ:   – Я знаю.   Вони усміхаються одне одному, цілуються й прощаються Чоловік ще раз заглядає на спляче диво у візочку й поспішає за ріг сусіднього будинку. Читайте також Крім її сукні так нічого і не змінилось   Жінка дивиться через плече – дійшовши до рогу, чоловік обертається теж. Вони посилають одне одному повітряні поцілунки й ідуть у…