Але ти подобаєшся мені. І я вже не знаю, чи це колись минеться.
Я теж проводжу рукою по шиї – бо мені дуже сильно подобаєшся ти.
Думав, то минеться. Я вже заслухав тебе до дірок. Як і твоє улюблене джазове радіо. Воно встигло набриднути. А ти – ні. Я вмикаю твій образ якомога частіше – засинаю-прокидаюся з ним, сподіваюся, що скоро він утратить свою гостроту, але він лише закарбовується глибше в мене. Я боюся, що коли мені виріжуть апендикс – усім моїм друзям вирізали, – я шепотітиму твоє ім’я, відходячи від наркозу.
Ти написала, що любиш гірку каву та гіркий шоколад, – я їх не люблю. Кава з молоком і молочний шоколад куди смачніші. Може, коли ти це писала, тобі просто було дуже сумно. Або ж ти перечиталася своїх французьких книжок. Зізнаюся, більшість книжок, які ти читаєш, мені теж не подобаються.
Але ти подобаєшся мені. І я вже не знаю, чи це колись минеться.
Читайте також Вони віддають заради того, щоби віддавати. Бо просто інакше не вміють…
Щоразу, коли я пишу тобі листа, то думаю, що завтра, коли ти прийдеш до мого фургончика купувати каву в обідню перерву, я зроблю тобі свою улюблену, з вершками, і вручу конверт. Але ти приходиш – у вухах навушники, шарф затуляє губи, – тицяєш пальцем в еспресо й даєш мені гроші. Береш горнятко, киваєш та йдеш собі. А конверт залишається під прилавком. Разом із купкою інших.
За тобою завжди черга людей. Я готую їм каву, у фургончику грає твоя улюблена музика, я дивлюся тобі вслід, питаю себе, чи сподобалося тобі твоє еспресо сьогодні.
А ввечері знову пишу листа. Може, якраз завтра ти попросиш каву з вершками, і я наважуся вручити тобі конверт. А може, ти прийдеш без навушників, почуєш музику в моєму фургончику й сама про все здогадаєшся.
Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»