Марії пощастило в житті. Вона вийшла заміж за чоловіка, якого щиро кохала. Разом з Ростиславом вони виховували двоє донечк. Ніколи не було причини на те, щоб нарікати та жалітися на життя. Сьогодні Марія поцілувала на прощання чоловіка, зачинила двері і стала теж збиратися на роботу. Вийшла з хати та й пішла собі звичайною стежинкою до сільської ради, де вона працювала секретарем. Біля будівлі вже зібралося кілька працівників. — Всім гарного дня! — сказала жінка колегам. Ті помахали їй рукою, але Марії здалося, що вони на неї якось кого дивляться. — І тобі не хворіти! — крикнула прибиральниця Клава — любила страшно розпускати різноманітні плітки, серйозно її ніхто не сприймав. Читайте…

Останнім часом, всі говорять, що життя одне і треба насолоджуватися ним по повній. Така прозора пропаганда суцільного інфантилізму. Закохався – не відмовляй собі! Лети в нові обійми… Про відповідальність ні слова. Про відповідальність перед дітьми, які народжені в сім’ї, де є тато і мама. Хороший тато і хороша мама… Коли була чудова сім’я, принаймі в очах дитини. Поки був мир. І тут світ валиться, тільки тому що одному з подружжя захотілося пристрасті. Нормально так, правда? Тобто доросла дієздатна людина не доклала належних зусиль, щоб по-дорослому опрацювати свої внутрішні скалки, не витратила час на “прошивку” стосунків з партнером запасним швом, а ось так просто… дозволила собі закохатися. По суті ця людина…

Протягом всього свого дитинства, я відчувала себе непотрібною. Моя мама вийшла заміж, бо дізналася, що чекає дитину. Через три роки після мене, на світ появилася Оля. Вона у батьків була довгоочікуваною та запланованою. Всі родичі та батьки не переставали нею милуватися. Коли сестра плакала та проявляла свій егоїстичний характер, то батьки просто мило усміхалися та не звертали на це уваги. Їй все було дозволено ше з самого дитинства. Якщо вона хоче дорогу ляльку, то буль ласка, мені ж діставалися іграшки, які були куплені просто за копійки. Оля завжди була для батьків на першому плані. Її водили на гуртки, займалися вдома з нею уроками. А я тим часом самотужки записалася на…

Прийшов син до батька: – Подаю на розлучення. Набридло! Права матір – дружина в мене лінива. Скільки можна самому вигрібати? – Прости мене, сину, – сказав у відповідь батько. – За що? – За те, що я не завжди був добрий із твоєю матір’ю. Це моя провина, що в тобі є темний куточок із думкою про розлучення… – Що, не розлучатися? – Ні, не розлучайся… Навіть не думай ніколи про це. – Терпіти до кінця днів? – Не треба терпіти… Ти не її терпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам – зміниться все навколо. – Як змінитися? – Дивись на дружину, як вчить Господь. Вона – Його дар…

У свої 59 років я зустріла чоловіка, який зовсім скоро запропонував мені жити разом. Приблизно 15 років я вже розлучена, серйозних відносин більше не було, тому зважила всі за та проти і вирішила спробувати. З першого погляду, чоловік був дуже порядний та охайний. Ми поговорили і дійшли висновку, що найкраще жити на моїй території. Розпочали ми наше спільне життя. Спочатку все було немов у казці, а потім почався жах. Оскільки я працювала на заводі, то у мене був досить важкий графік. Мій «коханий» був сам собі начальником, прокидався коли йому заманеться, йшов з дому та повертався коли йому було зручно. На вихідних готуванням та прибиранням завжди займалася я. Читайте також…

Підліток іноді жахливий. З ним неможливо домовитися і нестерпно перебувати поруч. Обійняти себе він рідко дає. І постійно відстоює свої інтереси, на які ніхто особливо не зазіхає. Він раптово виріс і не знає, куди подіти руки і ноги, які стали такими величезними. І йому кажуть: ти такий великий дядько! Або тітка! А йому спати хочеться і лежати – не тому що він ледар, а тому що маса енергії на цей ріст і витрачається. І гормони киплять. І дві головні думки в голові: перша – що його ніхто не розуміє. Він самотній! І друга – що з ним нічого не може трапитися. Ось зовсім він безсмертний. Смерть – це для інших.…

Скажу вам так — ми з чоловіком зробили все можливе тільки для того, щоб наша дочка ні в чому собі не відмовляла. Ми не були багатими, але завжди всі відкладені гроші вкладали в донечку, а також намагалися завжди приділяти їй увагу. А коли вона виросла, то взагалі перестала про нас згадувати. Коли донечка пішла навчатися в школу, то ми з чоловіком взялися оплачувати її гуртки. Вона ходила і на гімнастику, і на плавання. Коли вона почала навчатися в університеті, то ми з чоловіком взяли кредит та купили їй квартиру, а все для того, щоб вона мала своє власне житло. Коли нашій донечці виповнилося 25 років, вона познайомилася з хлопцем. Приблизно…