Старенька дама, важко спираючись на паличку, повільно прогулювалася в парку. При цьому вона постійно оберталася і кидала погляд на свого кота, який щось обнюхував в купі опалого листя. – Данхілл, що ж ти як помийний, їй Богу. Скільки разів говорила не лазити по смітниках. Іди сюди, – вона стукнула палицею. Кіт, ніби відчув, що веде себе не гідно такої попутниці, покірно рушив до господині. Дама опустилася на лавочку, і її рука звично заковзала по спинці представника котячої породи. Раптом ніби нізвідки поруч з нею з’явилася жінка і теж присіла на протилежному кінці лавочки. – Привіт, Марго, – м’яко сказала жінка, – Ну як у тебе? Це саме те, що ти…

Я маю брата та сестру. До брата мама ставилася найкраще, напевно через те, що він наймолодший з нас. Нас бувало обділяла, а його ніколи. Вона говорила: Це мій синочок, я його так люблю! Нам із сестрою це було звичайно ж неприємно усвідомлювати, нам хотілося, щоб нас так само любили як і його. Батько наш, навпаки завжди нас з сестрою захищав, коли мати на нас зривалася. Говорячи одним словом, дитинство наше було не з кращих. Коли ми з сестрою вчилися в коледжі, батька різко не стало, це було дуже боляче усвідомлювати. Читайте також: – Ну почекай, вони ж разом не живуть ще офіційно? Тому, може, він і не вкладається поки? Мама говорила…

Оля росла без матері. Її батько виявився дуже відповідальним та люблячим батьком і не кинув однорічну дівчинку. І скільки Оля себе пам’ятала, він завжди був поруч. Дівчина пробувала розпитати його про розлучення. Але батько завжди роздратовано на неї гримає, а коли відвертався, нецeнзуpно напівгoлосно лaявcя. Поки Оля росла, жінок в будинку ніколи не було. Звичайно крім бабусі і спритних сусідок, яким дуже подобався холостий чоловік. У нього були романи, але всі вони відбувалися на стороні, на території жінок. Йому бабуся радила, одружуйся синку, хоч у Оленки мама буде. Але батько весь час жартував, ось вийде дочка заміж, відразу одружуся. І справді одружився. На колезі з роботи. Ірина була жінкою приємною,…

В черзі в магазині дві подруги почали розмову . -Наталка з своїм кавалером 4 рокизустрічається, один у одного ночують періодично. Але він зовсім не вкладається ні в ці відносини, ні в неї… Уявляєш, на Новий рік – дитячий цукерковий набір подарував, а на день народження, ти тільки не падай – сковорідку… От як можна терпіти таке? – Слухай, ну може хлопець просто не вміє подарунки вибирати! – намагалася заспокоїти її подруга. – Чоловіки багато цим грішать. Читайте також: Ось така получилася неприємна ситуація з подружкою. Оля тепер рідко з нею спілкується, та й зичити їй більше нічого не хоче, і не буде – Та при чому тут подарунки! Він взагалі добре…

Колись давно жила в одному селі дівчина. Після весілля прийшла вона жити в будинок свого чоловіка. Але дуже незатишно було молодій невістці зі свекрухою. Та її постійно повчала і в усьому дорікала. Якось вранці відправилася молода жінка до знахаря, що жив на околиці лісу. – Що привело тебе до мене, красуню? Чоловіка якого приворожити хочеш? – запитав дід. – Ніхто мені не потрібен, я чоловіка свого люблю, але з матір’ю його жити не під силу. – Що ж ти від мене хочеш? – Прошу тебе, допоможи мені. Дай мені отрути, щоб я отруїла її. – На цьому щастя своє побудуєш, молодиця? Ну, гаразд. Шкода мені тебе. Дам я тобі зілля.…

Крім того, щоб дозволити собі щось робити, важливо дозволити собі щось не робити, не дивлячись на всі можливості. Дати собі право відмовлятися без об’єктивних причин. Не скрізь, але хоча б десь. Отже, ви маєте право: Не робити, якщо не хочеться. Навіть якщо є сили. Не любити тих, кого не можете любити. Навіть якщо вони люблять вас. Не давати в борг, навіть якщо у вас є гроші. Не пускати в свій будинок, навіть якщо у вас є вільна кімната. Не ділитися тим, чого у вас в надлишку, якщо не хочете. Не народжувати дітей, навіть якщо обставини сприяють і родичі просять. Не давати, навіть якщо хтось просить і потребує. Не погоджуватися на…

– Оля привіт, тут така справа – я й неділю маю йти на день народження, а мені одягнути нічого. Пам’ятаєш у тебе плаття було, теке довге зелене, не могла б ти мені його позичити. Оля це плаття дуже любила, адже шила вона його з дорогої тканини, воно обійшлось її тисяч 5 – в цій сукні вона сина одружувала. А тут подруга, яка все життя щось просить … Вирішила Оля відмовити Ірині, мовляв: – Ти не обіжайся, але це плаття, як пам’ять для мене дороге, а ти речі акуратно носити не вмієш. – Але ти жаднюга, Олю … Я всім розповім, що ти подрузі плаття пошкодувала. Читайте також: Розлучення допоможе вам подивитися…