— Ви усвідомлюєте, що якщо підтвердиться умисне ухилення від сплати податків, вам загрожує кримінальна відповідальність і конфіскація майна? — сухо промовив податковий інспектор у сірому костюмі, перегортаючи теку з документами. Біля дверей кабінету надривно плакав її однорічний син у візочку. Марина нервово гойдала коляску ногою, але майже не чула дитину — перед очима все розпливалося від шоку. У документах чорним по білому було написано, що вона — власниця ФОП із багатомільйонними оборотами та податковими боргами. Хоча насправді в неї на картці залишалося трохи більше трьохсот гривень до кінця місяця. Ще пів року тому її життя було абсолютно звичайним: декрет, дитячі суміші, безсонні ночі й рідкісні прогулянки у парку біля озера.…

— Та припиніть уже розливати те солодке  вино! Тут у вас звичайна пиятика, а в мене, між іншим, нове життя під серцем! Тож майте совість — діліться не тільки радістю, а й грошима! — дзвінкий голос Яни перекрив весільний тост, змусивши діджея різко вимкнути музику. Олена застигла з келихом у руці. Усмішка боляче натягнулася на обличчі. Сестра її чоловіка, Ігоря, безцеремонно вихопила мікрофон у ведучого та вийшла просто в центр банкетної зали ресторанного комплексу під Львом. Гості, які ще хвилину тому розчулено дивилися на перший танець молодят, тепер перешіптувалися й витягували шиї. — Так, дорогі родичі й друзі, я чекаю на дитину! — урочисто оголосила Яна, погладжуючи свій абсолютно плаский…

Чорний  контейнер логотипом  випав із   кишені спортивної сумки чоловіка просто на купу брудної білизни. Анна машинально підняла його, думаючи побачити всередині протеїновий батончик або старий шейкер. Контейнер був порожній, але до дна прилип зім’ятий чек. Стейк рібай , спаржа на грилі, келих аргентинського вина — 1850 гривень. Дата — вчорашня. Саме в цей момент Анна їла суху гречку без масла у підсобці аптеки, бо рівно місяць тому Дмитро заявив, що його скоротили. Того вечора він кинув ключі на тумбу, нервово стягнув краватку й важко видихнув: — Фірма збанкрутувала. Переходимо в режим жорсткої економії. Я заморожую свої картки, щоб не залізти в борги. Купуй тільки найдешевше. Інакше підемо по світу. Анна…

Гроші, відкладені на лікування й останні витрати для бабусі, вона позичила найкращій подрузі лише на три дні. Та клялася, що це питання життя : заблоковані картки, борги, колектори, хворий кіт і повна безвихідь. — Будь ласка, виручи… У середу отримаю зарплату й одразу все поверну. Ти ж знаєш, я тебе ніколи не підводила, — плакала Олена у слухавку. Марина повірила. У старій дерев’яній шухляді лежав конверт із написом: «На крайній випадок». Там були гроші, які вона збирала майже два роки, працюючи на двох роботах — в аптеці та адміністраторкою у приватній клініці. Бабуся вже кілька місяців лежала у районній лікарні після інсульту, і лікарі постійно просили то ліки, то витратні…

— Знаєш, Юлю, мій час надто дорогий, щоб витрачати його на чужих дітей. Найми няню, — навіть спокійний голос Надії різонув із динаміка телефону. Клац. Короткі гудки. Юля ще кілька секунд стояла посеред вузького коридору зі смартфоном біля вуха, дивлячись на своє відображення в дзеркалі. Її п’ятирічний син Сашко важко дихав, згорнувшись клубочком на дивані. Температура — майже сорок. Три роки. Рівно три роки Юля безкоштовно забирала з садочка, лікувала від застуд і годувала домашніми обідами Дениса — сина Надії. Поки подруга відкривала свої салони лазерної епіляції у центрі Одеси, їздила на ретрити й будувала в соцмережах образ “успішної незалежної жінки”, у Юлі фактично було двоє дітей. — Ми ж…

«Мої книжки для тебе — сміття?!» — Олена застигла у дверях власної київської квартири, не вірячи очам. Ще зранку тут стояв масивний дубовий стелаж із батьковою бібліотекою, а тепер — порожня стіна й геймерський стіл із неоновим підсвічуванням. У повітрі пахло дешевим пластиком і енергетиками, ніби хтось витіснив із дому саму пам’ять. Її молодший брат Денис навіть не повернув голови від монітора. Він сидів у кріслі, розвалившись, і щось емоційно коментував у гарнітуру, ніби нічого не сталося. Пальці швидко били по мишці, а на екрані миготіла гра й донати. Його голос звучав роздратовано й зверхньо, ніби це вона прийшла заважати йому в його “важливій роботі”. — Твої папірці тільки пил…

Хрускіт пластику різонув по вухах так різко, що майстер здригнувся. Кабель інтернет-провайдера, який ішов уздовж стіни під’їзду, безсило звисав униз — його щойно перекусили великими садовими ножицями. Поруч стояла сусідка з п’ятого поверху в старому домашньому халаті й спокійно ховала інструмент у кишеню. Вона дивилася прямо в очі так холодно, ніби щойно зробила щось абсолютно правильне. — Твій Wi-Fi смажить мою дитину крізь бетонні стіни! — різко сказала вона, високо піднявши підборіддя. — Він уже два тижні нормально не спить через ваше випромінювання. І якщо я ще раз побачу тут цей кабель — вирву всю проводку в під’їзді. Сидітимете без інтернету й світла, може тоді порозумнішаєте! Майстер повільно поставив сумку…

— Ти взагалі при тямі?! Ви розумієте, що наробили?! — голос Олени зірвався на крик, коли вона влетіла на спільну кухню старої комуналки на Подолі й затихла біля плити. Її серце калатало так сильно, що аж потемніло в очах. Запах гарячого мила й мокрої тканини стояв у повітрі густою важкою хмарою. На секунду їй навіть здалося, що вона просто помилилася й бачить якийсь поганий сон. У її емальованій трилітровій каструлі з намальованими кухарями — тій самій, у якій щоранку варили каші й супи для дворічних близнюків, — кипіла сіра мильна піна. Просто в дитячій каструлі Тамара виварювала стару білизну й робочі ганчірки. Клапті тканини крутилися в окропі разом із брудною…

У під’їзді старої дев’ятиповерхівки на Оболоні стояв важкий запах сирості, ліків і котячого корму. Олена саме вкладала шестирічного Максима спати, поправляючи йому ковдру після вечірніх процедур для хворої ноги. У квартирі було тихо, лише старий холодильник гудів на кухні, коли двері раптом здригнулися від такого сильного удару, що в серванті задзвеніли чашки. Максим перелякано підскочив на ліжку й міцно вхопив маму за руку. Стук повторився ще голосніше — нервовий, уривчастий, майже істеричний. Здавалося, людина за дверима не просто просила допомоги, а рятувалася від чогось страшного. Олена швидко накинула халат і побігла до передпокою, відчуваючи, як серце починає важко калатати. За дверима хрипкий жіночий голос майже зривався на плач. — Відчиніть……

Щойно Люба відчинила квартиру на Позняках, їй в обличчя вдарив густий запах пса, старої сечі та дешевого корму. А вже за секунду тишу розірвав скажений гавкіт. Вона застигла на порозі. Сумка випала з рук. Два французькі бульдоги, величезний золотистий ретривер і якийсь переляканий дворовий пес вискочили просто на неї, ковзаючи лапами по ламінату. З глибини коридору повільно вийшов шарпей із сумним поглядом. Люба відчула, як у грудях холоне. Підлога, за яку вона ще досі виплачувала кредит, пішла хвилями від вологи. На дорогих шпалерах чорніли подряпини та сліди зубів. У повітрі стояв важкий сморід, від якого нудило. — Інно! — її голос зірвався. — Що тут, чорт забирай, відбувається?! Інна спокійно…