– Матусю, ось дивись, з ким я прийшов, хочу вас познайомити, це моя подруга Анна. Думаю, ви знайдете спільну мову і мої слова є зайвими. Ось так дивно вирішив познайомити мене син зі своєю дівчиною. Вона дуже соромилася й опускала очі вниз. Атмосфера була напруженою, однак я трималася і намагалася постійно про щось розмовляти: спершу про нашого кота Ваську, потім про те, як я довго сьогодні пекла торт і т. д. Дівчинка дійсно була дуже скромна і це мені імпонувало. Правда, коли ми всі разом нарешті сіли вечеряти, вона якось з-під лоба глянула на мого сина й мене це насторожило. Кирило нещодавно зробив їй пропозицію, то ж віднеслась до приготування…

Ось літній чоловік, стоячи біля пекарні, дзвонить дружині: – Ганнусю, багет, або Чіабата? Я не чую відповіді, але бачу, як розквітає ніжністю враз помолоділе обличчя: – Так, так, так, рідна… Турбота – це любов. Ось молодий хлопець цивілізовано складає в пакетик продукти життєдіяльності своєї собаки: – Оце ж ти наїлася вчора, правда? – стурбовано запитує він, усміхаючись довірливому носі улюблениці, яким вона уткнулась йому в джинси… Відсутність гидливості – це любов. Ось хлопець з дівчиною повертаються звідкись по набережній, гріючись один об одного. Читайте також Про що слід знати тим у кого є похресники Зігрівати один одного – це любов. Ось таксист втішає по відеодзвінку маленького сина: – Не плач, мій…

Вона, тоді студентка-першокурсниця, вже подумки приміряла весільну сукню і мріяла про те, як після одруження вони поїдуть на море. – Юрчику-мурчику, а у нас буде дитина, – прошепотіла вона, пригортаючись до грудей коханого. – Ти кого хочеш – хлопчика чи дівчинку? – Що? – хлопець миттю зірвався з ліжка, а його очі наповнилися люттю. – Вирішила мене захомутати? Ні, моя дорога, нічого у тебе не вийде. Й, зрештою, спершу доведи, що твій байстрюк від мене. – Що ти кажеш? – розплакалася дівчина. – Ти добре знаєш, що ти у мене перший і єдиний чоловік і… Коли живіт став помітним, Юля взяла академку і поїхала в райцентр до батьків. Дорогою згадувала…

Івасик тихо лежав у своєму ліжку біля вікна і дивився на небо. Як же він не любив неділю! Йому було дуже самотньо, адже нещодавно пішов на хмари останній хлопчик із його палати… Іван, незважаючи на страшний діагноз, майже не страждав. Лише самотність завдавала йому болю. Вдень… було легше. Лікарі, батьки … люди в лікарняному дворі й снігопад відволікали його від сумних думок. А залишаючись один… хлопчик сумував. І іноді навіть плакав тихенько. Втім, щось підказувало йому, що залишилося зовсім небагато … і він теж піде на хмари. У чудове Місто. А тим часом… його батьки робили все можливе, щоб урятувати сина. Ось тільки час біг, як пісок крізь пальці. Сума…

В свої 36 Марія виглядала значно старшою за своїх однолітків. Можливо тому, що рано вийшла заміж. У сімнадцять, коли її ровесниці поступали в університет на навчання, вона готувалася стати мамою. Зате тепер у неї є доросла донечка, Маринка. Марина вже випурхнула з сімейного гніздечка, ставши студенткою університету. Своєю старшою донечкою Марія дуже пишається, вона для неї і помічниця, і порадниця і краща подруга. Крім доньки у Марії ще є два шестирічні хлопчики-двійнята. Троє дітей, робота продавчині в місцевому сільському магазині, городи, господарка – все це виснажило Марію до краю. Допомоги від чоловіка практично не було, адже Орест вже кілька останніх років працював в Польщі. Присилав гроші, але весь побут був…

Наближалася 30-та річниця нашого шлюбу. Ми запросили всіх друзів та рідню на банкет в ресторані, наші діти готують нам подарунки і сюрпризи. Не всі доживають стільки років щасливо разом, я вважала свій шлюб ідеальним, деякі наші знайомі, на жаль, розлучилися. Та якось ввечері чоловік мені зізнався, що у нього є син, якому вже 20 років, а його мати хоче прийти до нас в ресторан і розповісти всім про це. Я дуже засмутилася цій новині. Мені постійно телефонують діти, уточнюючи різні деталі з приводу свята, яке планувалося, а я не знаю, що їм і говорити. Свята мені вже зовсім не хочеться У мене зараз непроста склалася ситуація. Таке враження, що все…

Моя мати була дуже рідною і дорогою мені людиною, вона завжди мені в усьому допомагала і підтримувала мене постійно. А зараз, коли я за крок від свого жіночого щастя, вона не просто мене не підтримує, а й всіляко хоче зруйнувати моє щастя. Вона в житті бачить тільки матеріальні цінності, а іншого для неї не існує. Я не знаю як її переконати в протилежному. Не можу стримати сліз. Не думала, що в такий важливий день залишуся без підтримки мами і буду відчувати себе справжньою сиротою. Мого батька не стало дуже рано, я його майже не пам’ятаю. Мамі було, звичайно, важко. Але, їй завжди та в усьому допомагали мої дідусі і бабусі.…

Наша героїня мала неабияку моральну стійкість. Була дуже сильною. І не треба одразу ж уявляти якусь спортсменку. Бо йдеться не про фізичну силу, а про духовну. Дівчина випромінювала впевненість у собі, зібраність та неймовірну силу волі. Щоразу доводила всім і самій собі, що ніщо на світі не могло її зламати чи бодай похитнути. Зазвичай на таких дівчаток дивляться скоса, бо ті можуть за себе постояти. Ми ж звикли бачити жінок слабкими, беззахисними, яким тільки й залишається ховатися за спиною у чоловіка. Упорядковувати своє життя наша героїня почала ще із самого дитинства. Вона завжди стверджувала, що у її характері для слабкості не було місця. Слід було рухатися тільки вперед, які б…

Тепер мені 30 років. А мамі моїй 65. Батька свого я не знала, наскільки знаю, у мама кохала ту людину. Руйнувати його сім’ю і не хотіла. Тому я його і не знаю, не спілкувалася ніколи. Вона – людина дуже складна. Я багато чого побачила, поки жила з нею. У мами складний характер. Тому не можу сказати, що вона була хорошою матір’ю. Але в дитинстві любила мене, дбала, як могла. У неї вже декілька разів справи доходили до заміжжя, але, як тільки мої майбутні чоловіки часто стали спілкуватися з моєю мамою, залишали мене швидко. Вони через її характер просто йшли. Жили ми скромно. Мама ніколи особливо працювати не любила, працювала на…

Жили – були маленькі жабенята. Вони вирішили організувати змагання. Їх метою було добратись на вершину башні. Зібралося багато глядачів , які хотіли подивитись на ці змагання і посміятися над їхніми учасниками…. От настав час коли змагання вже почались…… Ніхто не вірив, що жабенята зможуть забратись на вершину башні. З усіх сторін лунало: “Це дуже складно!!! Вони ніколи не досягнуть цієї вершини.” “Башня для них занадто висока”. Маленькі жабенята почали падати. Один за одним…… Деякі намагались підстрибнути все вище і вище… Але юрба все одно кричала: “Жоден не зможе цього зробити”.Ще більше жабенят падало з висоти на землю… Тільки одне підіймалось все вище і вище… І, доклавши зусиль, одне єдине добралось…