Не нароком почула розмову невістки з сином, яка нарікала, що їй набридло вже готувати ”. Мама все почула і зробила висновок

Наталя Михайлівна  давно збиралася провідати своїх внучат в столиці. Дні тікали швидко, а вона ніяк не могла зважитися. Дорога була не близька. Та й місто вона особливо не любила. Від шуму у жінки відразу почала крутитися голова.Але все ж вибралася з дому. Відклала деяку копієчку з пенсії, сіла на поїзд – і вже в столиці. Шумно тут і занадто людно.Стоїть на пероні, чекає дітей. В руках нехитрий багаж. Ось і син наспів, разом з дружиною. Приємно жінці; така зустріч. На серці потеплішало. Сіли в машину, під’їхали під багатоповерхівку.-Он там я живу – поверх сьомий, – задер голову, Микола вказував рукою на балкон з розкішними квітами.У Наталі від самого вигляду будинку в голові закрутилося.- Як там жити можна, так високо? – про себе подумала жінка. У дверях квартири її зустріли двоє онуків – братик і сестричка. Бабуся привезла їм яблука з власного саду. Діти взяли гостинц і і попрямували в свою кімнату.

Читайте також: Чоловіку здавалося, що після розлучення зі мною він стане щасливою людиною. Але вийшло зовсім навпаки
На столі чекала смачна вечеря. Посадили Наталю Михайлівну на почесне місце. Нагодували, напоїли, все прохаючи, щоб все спробувала. А потім її чекала ванна з морською сіллю. Це була справжня розкіш для втомленого дорогою тіла. Вона раділа за сина, що зумів так добре влаштуватися в житті.Так пройшли вихідні. Наталя Михайлівна відпочила від сільської роботи. За цей час встигла розгледіти всі куточки в квартирі, з якими її ретельно ознайомив син.- Ось тут дитяча кімната. Все обставлено роботами дітей. Люблять малювати і ліпити фігурки з пластиліну. Он наша спальна – і син відчинив двері в кімнату, де все було в кремово-білих тонах.- А це вітальня – красива і простора кімната. А ще одна – мій робочий кабінет, – хвалився син.

Звичайно, раділо материнське серце за сина.На наступний день жінка вийшла все-таки на вулицю. Скрізь бруківкою викладені доріжки і клумби з квітами, які вже відцвітали. І люди вигулювали своїх чотириногих улюбленців. Наталя Михайлівна якось не звикла до такого життя. Все їй було таким дивним і незвичним. Повернулась додому. Роздяглася в коридорі. Уже зовсім вечоріло. Дітей укладали спати. Син сказав йти відпочивати в свою кімнату, бо у нього з дружиною ще є робота до ночі.Жінка спати ще не хотіла. Сіла тихенько на дивані і думала. Через деякий час почула розмову невістки з сином, яка запитувала у нього, скільки часу ще затримається мама, тому що їй набридло вже готувати. Вона все чула, і сльози горохом покотилися з очей.

Не спала майже всю ніч. Потім тихенько встала, поцілувала уві сні внучат і вийшла за двері квартири. Якось за допомогою чужих людей дісталася до вокзалу і там дочекалася поїзда. Перед тим купила гостинців для сусідів, а то будуть питати, як там в столиці син живе. Хвилювалася, щоб тільки не померти в поїзді, бо відчувала, як тисне в грудях. Так і доїхала до свого села. З вокзалу майже до будинку підвіз її родич, який зустрічав внучку з навчання. А після обіду до неї навідалися сусідки, що, як сороки, любили про все дізнатися-поговорити. Наталя Михайліна  дістала для них заздалегідь придбані подарунки і хвалилася, що син і невістка дуже щасливі. А внучата – справжні янголята.-Чому так швидко повернулася додому?- Так, в гостях добре, а вдома – краще, – пожартувала жінка.