Одного разу моя мама увійшла в мою кімнату без стуку, взяла мою сумку і почала в ній копирсатися. – Мам, що ти робиш? – Я бачила у тебе аспірин. Голова розколюється… – Мам, у мене є аспірин, але можна ж попросити … – Так я бачу, що ти зайнята, ось і не відволікаю. Мені 15 років і в цьому діалозі я засвоюю чітку річ: особистих меж не існує. *** Одного разу ми з моїм тоді ще хлопцем Мішею пішли в гості. Сіли за стіл так, що опинилися в самому кутку столу, і щоб вийти, довелося б піднімати всіх інших гостей. У процесі свята з’ясувалося, що я забула в сумці телефон.…

Старенька бабуся сиділа на кріслі і в’язала шкарпетку. Незважаючи на дуже похилий вік, рухи її були дуже вправними та швидкими. Напевно, вона була гарною майстринею, бо навіть не слідкувала за своєю роботою, а просто дивилася у вікно, як осінні великі краплини стікають по склу, і ледь помітно посміхалася своїм думкам. Їх перервала молода дівчина, що стрімко зайшла до кімнати, вона притулилася до бабусі і ніжно її обійняла. — Що трапилося, моє сонечко, чого така сумна? — поцікавилася старенька. Зажурена дівчина подивилася на бабусю очима, повними сліз. — Бабусю, рідненька, чому я така нещасна у житті? Стосунків нормальних з коханим нема, та й роботу втратила. І чого мені так не щастить…

Старий продавав городину на базарі: зморені важкою працею руки, сива борода і на диво щаслива посмішка на зрізаному зморшками обличчі. Дідусь посміхався сонечку, підставляючи закриті очі теплим промінчикам осіннього дня і відпочиваючи після праці. Молодий чоловік, пакуючи куплену в нього городину, здивувався: «Діду, от ви, бачу, прожили довге життя, непросте ж, напевно. Важко гаруєте на землі, і все одно сидите-посміхаєтеся. Я наче молодий, повний сил, а радості нема: з роботою перебої, з дружиною лайки, все якось не складається. Як виправити? Що робити? Підкажіть…» Дідусь уважно глянув на молодика, посміхнувся собі в бороду і неквапливо промовив: «Візьми дощечку, напиши на ній «Так буде не завжди» і повісь на своїх дверях. Щоб…

Мій син після одруження переїхав зі своєю жінкою у інше місто. І я не часто бувала у них в гостях. Тай вони не дуже охоче запрошували, тому невістка для мене була хорошою жінкою. Коли появилась друга дитина в мого сина, то невістка вмовила переїхати до нас у місто, щоб полегшити виховання дітей, бо я поруч. Звичайно ж, я стала постійно приїжджати допомогти. Але я ніяк не очікувала, що ця мила дівчинка виявиться такою не ряхою . Купи грязного одягу, гори посуду, всюди все валяється, про кухню годі й говорити. Я й не уявляла в якій нечистоті живуть мої онуки та син. Невже людині подобається проводити час в такому хламі? Ну…

Один чоловік приніс додому кокон метелика і став спостерігати за ним. І ось настав час, кокон почав трохи відкриватися. Новонароджений метелик кілька годин щосили намагався вибратися через утворену вузьку щілину. Але все було безрезультатно, і метелик припинив боротьбу. Здавалося, що він виліз наскільки він зумів, і далі вибиратися у нього не було сили. Тоді чоловік вирішив допомогти бідному метелику, він взяв маленькі ножиці і трохи надрізав кокон. Метелик тепер з легкістю вийшов назовні. Але у нього чомусь було надуте тільце, а крила сухі і покручені. Читайте також: Ваш організм просить про допомогу Чоловік продовжував спостерігати за метеликом, вважаючи, що ось-ось його крила розправляться і стануть сильними. Сильними настільки, що зможуть…

Колись бабуся дала пораду: “Якщо тобі важко, йди маленькими кроками. Роби те, що повинна, по чуть-чуть, – пояснила бабуся. – Не зазирай в майбутнє. Не думай навіть про те, що трапиться завтра. Помий посуд. Витри пил. Напиши лист. Звари суп. Бачиш? Ти йдеш маленькими кроками. Читайте також: Чому сильні жінки – самотні Зробила крок, зупинилася, передихнула, похвалила себе. Потім інший. За ним третій… Ти сама не помітиш, як твої кроки стануть ширшими. Настане час, коли ти зможеш подумати про завтрашній день без сліз “.