Все розлучаюся не можу більше. Добре  мама казала – дружина в погана. Скільки можна ? – Прости мене, сину, – сказав у відповідь батько. – За що? – За те, що я не завжди був добрий із твоєю матір’ю. Це моя провина, що в тобі є темний куточок із думкою про розлучення… – Що, не розлучатися? – Ні, не розлучайся… Навіть не думай ніколи про це. – Терпіти до кінця днів? – Не треба терпіти… Ти не її терпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам – зміниться все навколо. – Як змінитися? Читайте також : У такому віці не одразу розумієш, що під серцем носиш дитину – Дивись…

Моя мама перша зрозуміла що я при надії. Адже, коли нудить щоранку, то це точно не харчове отруєння. Вона знала, що в мене був хлопець. Йому тоді було 17. У нас зародилася справжня любов. Наші сім’ї товаришували. Тож ми росли разом з дитинства. А потім покохали одне одного . Лікарі сказали, що зі здоров’ям у мене все гаразд, мій організм уже готовий до материнства. Інколи я не до кінця усвідомлювала, що зі мною відбувалося. Та вирішувала свою долю не я сама. Мама стала моєю найбільшою підтримкою. Вона завжди заспокоювала, що все буде гаразд і зі мною, і з дитинкою. Читайте також :  Історія про 2 ангелів Невдовзі я все розповіла…

Були 2 ангели, які працювали разом. Один завжди відпочивав на хмаринці, а інший без спочинку працював. Одного разу ангел, який відпочивав, вирішив запитати свого товариша: — Чому ти літаєш увесь час туди-сюди? Товариш відповів: — Я ношу Богу послання, які починаються словами: «Допоможи, Господи». — А чому ти завжди відпочиваєш? Читайте також : Не жалійтися — Я повинен носити Господу послання, які починаються словами: «Дякую, Господи». Будьмо вдячними Богу за кожний день свого життя, за кожну хвилинку, кожну секунду. Будьмо вдячними Богу за наші сім’ї, родини, близьких та дорогих нам людей. Будьмо вдячними Богу за все…

У житті так є Один пан все скаржився на відсутність паркувальних місць. Злився, сварився. Ніде машину паркувати! Постійно проблеми з паркуванням! Він дуже гнівався і злився. А тепер у нього немає машини. Він її розбив вщент, відновленню не підлягає. І зовсім не треба хвилюватися через паркування. Або одна жінка все скаржилася, що треба платити за велику квартиру великі гроші. Прямо величезні. Гнівалася і злилася. Зараз у неї кімнатка в комуналці, платежі скромні дуже. Квартиру довелося продати, щоб покрити борги чоловіка. На якого теж жінка скаржилася. Він не хотів ризикувати і активно заробляти. Чоловік ризикнув в азарті, ось і розорився. А потім пішов до молодої дівчини, – теж ризикований крок. Читайте…

Я працюю лікарем в поліклініці.До мене  прийшов чоловік, досить похолого віку. Він дуже поспішав і нервувався. Я його прийняв. Та  перший почав  розмову: Читайте також : Типи чоловіків, з якими не варто будувати стосунки   – Ви так поспішаєте. Напевно, у вас призначений прийом ще до одного фахівця? – Не зовсім так. О 9 годині мені потрібно погодувати хвору дружину. Вона з араз у лікарні. З лікарської цікавості, я запитав, що з його дружиною. Чоловік відповів, що у неї, на превеликий жаль, виявлена хвороба Альцгеймера. Я встиг зробити необхідні процедури, поки ми розмовляли, на що, природно, знадобився час. Мені здалося, що до 9 години мій пацієнт може не встигнути в лікарню…

Один пан їхав автомобілем яким дуже гордився, коли відчув удар об дверцята . Він тут же загальмував, вискочив з салону і побачив, що кинутий кимось камінь сильно подряпав його новеньке авто. Не витрачаючи часу, він скочив у машину і розвернув її на сто вісімдесят градусів, вирішивши повернутися і знайти місце, звідки був кинутий камінь. Чоловік був в сказі. Знову вискочивши з машини, він кинувся до хлопчика, який виявився винуватцем події, схопив його за худенькі плечі, штовхнув до капоту і закричав: – Ти що наробив, негідник? Ти розумієш, що накоїв? Це нова машина, і камінь, який ти кинув, дуже дорого тобі обійдеться! Навіщо ти це зробив? – Будь ласка, вибачте, пане!…

Якось я шукала помічницю. Старша пані прочитала оголошення і запитує : – А навіщо? –Важко мені,не встигаю, діти і робота – Не встигає вона! Ми в селі по 50 відер картоплі садили і воду з колодязя тягали, і доїння о п’ятій ранку, і поросят сім штук, і кури, і бабка паралізована… Білоручки!… Я спостерігаю за життям і бачу, що ніякої об’єктивності не існує, люди завжди судять суб’єктивно, сидячи на своїй правильній геройській дзвіниці. Тільки ми не герої… просто всі люди різні. Хтось народжує сімох і з захватом годує їх до корінних зубів, 18 років безперервної лактації. А інша з появою малюка втрачає всю радість життя і вже з восьмого поверху…