— … Це, можливо, жахливо, але я скажу істину правду — я не люблю своїх онуків, у мене немає до них ніяких почуттів, — розповідає п’ятдесяти чотирирічна бабуся, — хоча у мене двоє онуків — чудові хлопчики двох і чотирьох років, але я до них абсолютно байдужа. Проводжу з ними час з цікавості, ввічливості… Не знаю, що зі мною не так, адже багато моїх подруг з таким захопленням розповідають про онуків, а в мене немає цих почуттів. Можливо, це через невістку, адже в нас з нею стосунки не склалися ще з самого початку. Потім був спір за квартиру: вони живуть в однокімнатній, а ми з чоловіком в трикімнатній, от і…

Дуже часто трапляється так, що хороші стосунки в сім’ї псує питання спадщини. Матеріальні речі дійсно змушують людей продемонструвати свої темні сторони, і тоді найближчі та найрідніші люди стають запеклими ворогами. От нещодавно в мене гостювала Катерина й розповіла про своє несправедливе життя: – Я просто ніколи уявити не могла, що мої свекри на таке здатні! Заміський будинок, чотири квартири — все під три чорти! – плакала Катерина. – Залишили все одній людині, вони оформили всю нерухомість на молодшого брата чоловіка — Дмитра. – А чого б це вони раптово прийняли таке рішення? – Я сама нічого не розумію. Дмитро не має ні дружини, ні дітей, але тепер — багач на…

Затягана футболка й нечесані коси не воскресять тих, хто вже не з нами. Але зруйнують надію в серцях тих, хто з вами поряд. Це стосується цивільних. Переважно тих, хто нині живе у відносній безпеці. І чиє життя нині сповнене нехитрих мирних радостей. Але вони бояться в цьому зізнаватися, щоб ніхто не подумав, що з ними все добре. Що в них – усе гаразд. Бо не можна, щоб було все гаразд, коли в країні війна. Треба страждати. Можливо, ви чули про Елен Лангер. Її називають матір’ю позитивної психології. Читайте також Нахабство цієї дівчини перейшло всі межі Свого часу вона провела цікавий експеримент. Вісьмом чоловікам далеко за сімдесят, які доживали віку в…

Розпочну з початку. Сина ми ростили у любові та дійсно дозволяли йому дуже багато ще змалечку він був дуже довгоочікуваний. Всі лікарі розводили руками, але одного разу сталося диво і я зрозуміла, що чекаю дитину. Ну як можна такому прекрасному ангелочку щось забороняти? Так, син ні в чому собі не відмовляв. Він був капризний, нам завжди робили зауваження вчителі, що ми ростимо його справжнім егоїстом, що він своїх однокласників ставить нижче себе і грубо розмовляє з вчителями. Я завжди захищала свого сина та ставала на його сторону і сперечалася зі всіма незадоволеними людьми. Наші родичі намагалися нам відкрити очі та показати, що син нас зовсім не поважає, але ми в…

Три жінки йшли до криниці по воду. На кам’яній лавці біля джерела сидів старий чоловік і прислухався до їхньої розмови. Кожна жінка вихваляла свого сина. Перша сказала: «Мій син такий швидкий та спритний, що ніхто не може з ним зрівнятися». «А мій син, – промовила друга, – співає, як соловейко. Ніхто в світі не може похвалитися таким чудовим голосом». «А ти що скажеш про свого сина?» – запитали третю жінку, яка нічого не говорила. «Не знаю, чи можу щось надзвичайного сказати про свою дитину, – відповіла вона. – Він добрий хлопчик, як багато інших. Але нічим особливим не вирізняється…» Наповнивши дзбани, жінки вирушили додому. Пішов услід за ними і старець.…

В одній країні жили три вірних друга, три силачі. І ніхто не міг перемогти їх, ніхто не міг протистояти їм. Про їхні діяння та хоробрість складали легенди. Їх боялися та поважали. І один багатій боявся цих силачів. Мало, що вони задумають. Аж надто вони сильні! Йому візир запропонував простий спосіб. Потрібно дати силачам персик. І проблема вирішиться сама собою. Читайте також Всі знали, про її пригоди, окрім молодого чоловіка. Це було так примітивно та банально, що й розповідати особливо нема чого. Трьом друзям надіслали один великий персик. Просто розкішний персик, ароматний та рум’яний. І посильний сказав, що цей персик для найсильнішого і найрозумнішого силача. Самі розбирайтеся, але персик для найбільш гідного!…

– Вони забрали у мене ключі від квартири, – з порога почав чоловік. – А ти як хотів? Вони – сім’я. Ти туди ходиш, коли хочеш. Тобі подобалося, коли твоя мама до нас заявлялася коли їй заманеться, незалежно від часу доби? – Це інше! Там – мій будинок! Я там виріс! А зараз що? Дозволу треба питати? Мені це татко заявив, що щоб прийти в будинок до мами я повинен питати дозвіл! – Ти ще скажи, що вийшовши заміж твоя мама не перестала бути твоєю мамою і в першу чергу є їй, а вже потім – дружиною, – я ледве стримувала сміх. – І скажу! – образився чоловік. Негарно над…

Слову своєму вона була вірна. Уже до весілля гуляла так, що універ про неї гудів! А після, то взагалі ні в які ворота не впихнеш. Всі знали, про її пригоди, окрім молодого чоловіка. Він навчався в іншому вузі. Так жили вони в шлюбі, років п’ять. Дітей не поспішали заводити. Кожен займався своїми справами, але на люди вона всюди, як жінка заміжня випливала під ручку з благовірним. Казала, що для статусу жінці дуже добре мати офіційну другу половинку. Треба сказати, що за своїм чоловіком пильно стежила. Йому зраджувати своїй жонушці, було суворо заборонено, а то вона погрожувала його відправити прямісінько з її персональних хором, жити назад до своєї мами на околиці…