-
Мені соромно, що в 42 мене досі утримують батьки.
– Мені так незручно, що мені батьки досі допомагають грошима, хоча вони вже старенькі дуже, – щиро зізнається 42-річна Соломія. – Вже перед ріднею своєю соромно. Батькам Соломії під 70 років обом. Вони отримують хорошу пенсію, до того ж батько Соломії до останнього часу працював на непоганій роботі, тому грошей у них достатньо зараз для життя. До того ж живуть батьки економно: нікуди не їздять, майже нікуди не ходять, одяг носять роками і навіть десятиліттями, платять тільки за продукти і житлово-комунальні послуги за квартиру. Читайте також Кохання полягає у готовності піти на ризик. У Соломії з чоловіком і двома дітьми, які ходять в школу так економно жити не виходить зовсім.…
Вам також може сподобатись
Чоловік кинув мене по смс після 20 років шлюбу. Він пішов до однолітки нашої дочки – а всі мої рідні стали на його захист.
Історія двох хлопчиків з-під Миколаєва , потяг “Вроцлав-Варшава”
Ми не можемо покинути хлопця самого, хочемо запропонувати Сашку стати офіційно нашим сином.
-
Кохання полягає у готовності піти на ризик.
Вчора я була в гостях у своєї найкращої подруги. Ми бачимося раз на півроку і довго розповідали одна одній про те, що сталося у нашому житті за цей час. Вона розповіла мені про хлопця, який хоче з нею зустрічатися, і про те, що це найприємніший молодий чоловік, з яким їй тільки доводилося мати справу. Розповіла про те, як мріє про стосунки з ним, але боїться, що він розіб’є їй серце. Раніше вона вже переживала болючі розставання, тож у її страху немає нічого дивного. А ще подруга згадала, наскільки вона є незалежною і що не шукає емоційної прихильності. Дорогою додому я думала над тим, що почула, і в моїй голові раз…
Вам також може сподобатись
Я не хочу витрачати свою зарплату на чужу дитину!
Я ледь не розплакалася, так мені сумно стало через реакцію доньки. Сестра в лікарню потрапила, а вона отрутою бризкає навсібіч.
— Невже в нашому віці ще можна почати все спочатку? — несміливо спитала вона, дивлячись у зимове вікно. — Можна, якщо не чекати казки, а просто знайти людину, поруч з якою навіть тиша стає теплішою, — тихо відповів він. У міському архівному центрі, де працювали Ірина та Павло, дні були схожі один на один. Там завжди пахло папером, кавою з термоса і трохи втомою. Стіни пам’ятали безліч людських історій, але власні історії працівники, як правило, ховали глибоко в собі. У зрілому віці багато хто вже не любить говорити про особисте. Не тому, що нічого сказати, а тому, що надто добре знає ціну кожному сказаному слову.
-
Він сказав, що я не маю права вимагати від нього негайно піти від коханки.
Після закінчення інституту я відразу влаштувалась на непогану роботу в офіс великої компанії. З перших днів роботи, до мене почав залицятись мій начальник Михайло. Спочатку я уникала спілкування з ним, адже він старший за мене на 20 років, але потім, щось мене в ньому зацікавило. На той час йому було 45 років, але виглядав він молодше. Високий, стрункий, гарно вихований, постійно відвідував спортзал. З часом ми почали зустрічатись, і дуже швидко наші стосунки переросли в кохання. Вже через пів року ми одружилися. Зараз у нас вже двоє дітей. Старший син цього року вступив до інституту, а молодший закінчує школу. Все у нас в житті начебто не погано, живемо мирно, чоловік…
Вам також може сподобатись
Я з жахом уявляю, як вона буде жити з нами. Постійні причіпки і приниження з її боку.
Остап пригорнув Марту міцніше й повів до будинку. Вона зупинила його.
— Ти серйозно віриш, що ми колись будемо жити у своєму будинку? — вона стояла біля вікна орендованої квартири й дивилась на чужі дахи.— А чому ні? — я усміхнувся, хоча сам до кінця не вірив у свої слова.
-
Історія про мудру свекруху
Одна жінка похилого віку розповідала, що в житті їй дуже пощастило. Їй дісталася добра свекруха. І це визначило долю та життя на довгі роки вперед. Це саме везіння – адже свекруху не вибирають. Вона до чоловіка додається, так би мовити. А в селі – тим більше. Так уже було заведено. До весілля молода дружина зі свекрухою мало спілкувалася, просто познайомилася. А після весілля опинилась у будинку свекрухи. Тоді всі разом мешкали. Весілля було скромним і бідним. Розписалися у сільраді, поїли вінегрету та холодця. Родичі прийшли, звісно. Подарували бідні подарунки – тоді люди бідно жили. Ковдру подарували та каструлю. У цій каструлі молода дружина зварила кашу. Так теж було заведено другого…
Вам також може сподобатись
«Це що за сморід у моїй квартирі?!» — «не кричи, собаки лякаються!» — поки я була за кордоном, подруга перетворила моє житло на платний собачий притулок, затопила сусідів і продала мою найдорожчу орхідею заради чужого пса
Я спостерігаю за життям і бачу, що ніякої об’єктивності не існує
— Ти думаєш, мені було легко?.. Бабуся сказала це тихо. Без жалю. Без образи. Я сиділа навпроти неї, слухала і вперше бачила її… не просто бабусею.
-
Одні жінки розквітають із віком, а інші в’януть.
Іду центральними вулицями міста і бачу найрізноманітніших жінок. Радію різноманіттю, індивідуальності, несхожості. Але очі постійно зупиняються на крайнощах: одні жінки одягнені з голочки, сяють і цвітуть. Навіть у 60. І в 70 років. А інші схожі на квітку, яка зав’яла. Чому так? Одні кажуть: треба перевірити гормони. Ми ніколи не виглядаємо добре для себе. Ми намагаємося для інших: для жінок, які нам заздрять, та чоловіків, які нами милуються. Інші кажуть: до чого тут гормони? Це звичка та самодисципліна. Мама привчила добре виглядати: дієти, елегантне вбрання. Можливо, мають рацію і ті, й інші. Якщо на жінку тиснуть, якщо на неї не звертають жодної уваги – вона виглядатиме, як сіра міль. Але…
Вам також може сподобатись
— Я випадково прочитала одне повідомлення… і в той момент зрозуміла, що наше життя було не таким, як я думала— Ти сьогодні довго… — сказала я, стоячи біля плити і повільно помішуючи вже готову вечерю, хоча робити цього не було потреби, але я просто не поспішала обертатися, бо знала, що побачу той самий погляд — втомлений, відсторонений, ніби він приходить не до мене, а просто заходить у звичне місце, де можна переночувати, не думаючи про слова, не думаючи про те, що колись між нами було більше, ніж просто співіснування під одним дахом, де кожен жив своїм життям, але робив вигляд, що ми разом.
Не хочете з кимось спілкуватися – не спілкуйтеся. Не хочете їхати або летіти – відмовтеся від поїздки.
Чому так складно визнавати провину?
-
Я не могла повірити своїм вухам, каже, що покохав іншу жінку.
Зараз я живу сама, але у мене є син, який вже вдруге одружений. Я уже в старшому віці, тому 2 роки тому вийшла на пенсію, почалися постійні захворювання, працювати не можу, грошей не вистачає, бо все іде на ліки. Чоловік мене покинув, коли синові було 5 рочків, тому я дуже важко працювала, щоб забезпечити сім’ю. Щодо сина, то він прийшов з армії й одружився з дуже доброю та гарною дівчинкою. Вона мені дуже подобалася, але я вважала, що їм ще зарано одружуватися. Одружилися й перший рік після весілля прожили зі мною. З невісткою ми жили в злагоді, поділили домашні обов’язки і були щасливі. Ця дівчинка стала для мене рідною донькою.…
Вам також може сподобатись
Я ніколи не думала, що моя історія стане тією, яку шепочуть на кухнях і обговорюють за спинами, з осудом, здивуванням і навіть злістю. Бо коли я виходила заміж, я вірила у просту, майже дитячу формулу: є я, є він, і є наша сім’я. Я не думала про вибір між людьми, не думала про зради не лише між чоловіком і дружиною, а й між матір’ю та сином. І вже точно я не могла уявити, що жінка, яку всі звикли називати “свекруха”, стане для мене ближчою за рідну людину. Наш шлюб почав тріщати не одразу, а повільно, як стіна, що вбирає вологу роками, поки не з’являється перша тріщина. Спочатку це були дрібниці — холодні відповіді, мовчання замість розмов, байдужість у погляді. Потім — ночі, коли він не приходив додому, і виправдання, які звучали занадто завчено. Я довго намагалася врятувати те, що вже руйнувалося, бо в нас був син, і я трималася за цю сім’ю руками, зубами, серцем. Але найболючіше було не те, що він віддалявся — а те, що він перестав бачити в мені людину.
Вона не кричала. Вона не сварилась. Вона принижувала тихо. Витончено. Наче це мистецтво. — Я не спілкуюсь з людьми, які не мають амбіцій, — сказала вона колезі, яка працювала там уже 5 років.
«Це що за сморід у моїй квартирі?!» — «не кричи, собаки лякаються!» — поки я була за кордоном, подруга перетворила моє житло на платний собачий притулок, затопила сусідів і продала мою найдорожчу орхідею заради чужого пса
-
Головний закон грошей — повага до праці
Вони програли, а потім виграли. Або їм хтось допоміг. Або стався щасливий збіг обставин і їм запропонували гарну роботу. Тому що вони порушили правила, але не дуже сильно. Їм для попередження виписали штраф. Треба намагатися за “якомога менше” одержати “якомога більше”. Краще безкоштовно. Але якщо безкоштовно не можна, то треба обов’язково принизити того, хто робить послугу або працює на вас. Послуги мало. Товару мало. Потрібно зневажати того, хто обслуговує і працює. Презирство до офіціанта треба проявити. Нехай побігає і покланяється. Потрібно його публічно образити і дивитися принизливо, верескливо кричати, крізь зуби розмовляти і нагадувати, яка він нікчема порівнянь з вами. Точнісінько так само треба поводитися з усіма, хто вас обслуговує.…
-
Невже їх влаштовувало б те, що я сиділа б постійно з їх дітьми, але у них постійно просила грошей?
Вже після того, як я вийшла на пенсію, стала підробляти репетиторством, адже все життя пропрацювала вчителькою української мови. Я завжди любила свою роботу, тому займаюся цим із задоволенням. А коли бачиш радість діток та їх батьків, що їм легко дається навчання, то з’являється відчуття своєї потрібності і корисності в цьому житті. Є у мене ще й дві онучки. Дівчатка вже трішки підросли, але самостійно ще не можуть собою займатися, ще не на стільки дорослі. Моя невістка постійно відводить онучок у школу і забирає їх зі школи, водить потім по різним гурткам. У неї на це йде більше половини часу вдень, тому у неї особливо можливості зайнятися своїми улюбленими справами немає.…
Вам також може сподобатись
Діти все бачать, все вбирають, немов губка
— «Мамо, а чому дехто може називатися ріднею, а тепла від нього немає?» — «Бо не кожен, хто стоїть поруч на сімейному фото, вміє бути справжньою опорою… зате той, хто любить щиро, інколи стає ріднішим за будь-який запис у документах» За вікном вечірній потяг м’яко гойдався на рейках, а за склом повільно пливли знайомі й водночас уже трохи чужі пейзажі. Христина сиділа біля вікна, притулившись скронею до прохолодного скла, і дивилася, як сутінки розмивають обриси станцій, дахів, дерев і далеких вогників.
У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, вклонився і сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози
-
Цукати з апельсинових шкірок
Інгредієнти: – цукор — 400 гр. – апельсин — 5-6 шт. – вода — 200 мл. – лимонна кислота — 0,5 ч. л. – цукрова пудра (за смаком) – сіль — 2 ч. л. Приготування: – візьміть 5-6 апельсинів, у яких є тоненька шкірка. Добре промийте їх, а потім зніміть шкірку. Зняту шкірку залийте холодною водою та залишіть на 2 доби. – змініть воду на свіжу через пів дня. Якраз протягом цього періоду шкірка від апельсинів втратить гіркоту. – потім акуратно відіжміть шкірку та ретельно промийте її під водою. Читайте також Нахабство цієї дівчини перейшло всі межі -наріжте шкірку невеличкими смужками, діаметром 0,5 сантиметрів та помістити її в окріп на 4-5…
-
Спочатку вас не цінують, не помічають
Спочатку вас не цінують, не помічають і всім своїм виглядом показують, що роблять вам ласку, спілкуючись із вами чи дозволяючи на себе працювати. А потім, коли ви доб’єтеся зізнання, підніметеся в іншому місці, коли інші люди вас високо оцінять, ці теж зацікавляться. І навіть запропонують чаю із цукром чи інші преференції. Приходьте, скажуть, до нас! А ви не йдіть. Тому що вас, як і раніше, не цінують. Цінують те, що у вас тепер є. Ім’я, визнання, повага, становище у суспільстві. І змінили до вас ставлення, бо є що у вас взяти. Читайте також Я не люблю своїх онуків, у мене немає до них ніяких почуттів А ставлення особисто до вас…
