– Мені так незручно, що мені батьки досі допомагають грошима, хоча вони вже старенькі дуже, – щиро зізнається 42-річна Соломія. – Вже перед ріднею своєю соромно. Батькам Соломії під 70 років обом. Вони отримують хорошу пенсію, до того ж батько Соломії до останнього часу працював на непоганій роботі, тому грошей у них достатньо зараз для життя. До того ж живуть батьки економно: нікуди не їздять, майже нікуди не ходять, одяг носять роками і навіть десятиліттями, платять тільки за продукти і житлово-комунальні послуги за квартиру. Читайте також Кохання полягає у готовності піти на ризик. У Соломії з чоловіком і двома дітьми, які ходять в школу так економно жити не виходить зовсім.…

Вчора я була в гостях у своєї найкращої подруги. Ми бачимося раз на півроку і довго розповідали одна одній про те, що сталося у нашому житті за цей час. Вона розповіла мені про хлопця, який хоче з нею зустрічатися, і про те, що це найприємніший молодий чоловік, з яким їй тільки доводилося мати справу. Розповіла про те, як мріє про стосунки з ним, але боїться, що він розіб’є їй серце. Раніше вона вже переживала болючі розставання, тож у її страху немає нічого дивного. А ще подруга згадала, наскільки вона є незалежною і що не шукає емоційної прихильності. Дорогою додому я думала над тим, що почула, і в моїй голові раз…

Після закінчення інституту я відразу влаштувалась на непогану роботу в офіс великої компанії. З перших днів роботи, до мене почав залицятись мій начальник Михайло. Спочатку я уникала спілкування з ним, адже він старший за мене на 20 років, але потім, щось мене в ньому зацікавило. На той час йому було 45 років, але виглядав він молодше. Високий, стрункий, гарно вихований, постійно відвідував спортзал. З часом ми почали зустрічатись, і дуже швидко наші стосунки переросли в кохання. Вже через пів року ми одружилися. Зараз у нас вже двоє дітей. Старший син цього року вступив до інституту, а молодший закінчує школу. Все у нас в житті начебто не погано, живемо мирно, чоловік…

Одна жінка похилого віку розповідала, що в житті їй дуже пощастило. Їй дісталася добра свекруха. І це визначило долю та життя на довгі роки вперед. Це саме везіння – адже свекруху не вибирають. Вона до чоловіка додається, так би мовити. А в селі – тим більше. Так уже було заведено. До весілля молода дружина зі свекрухою мало спілкувалася, просто познайомилася. А після весілля опинилась у будинку свекрухи. Тоді всі разом мешкали. Весілля було скромним і бідним. Розписалися у сільраді, поїли вінегрету та холодця. Родичі прийшли, звісно. Подарували бідні подарунки – тоді люди бідно жили. Ковдру подарували та каструлю. У цій каструлі молода дружина зварила кашу. Так теж було заведено другого…

Зараз я живу сама, але у мене є син, який вже вдруге одружений. Я уже в старшому віці, тому 2 роки тому вийшла на пенсію, почалися постійні захворювання, працювати не можу, грошей не вистачає, бо все іде на ліки. Чоловік мене покинув, коли синові було 5 рочків, тому я дуже важко працювала, щоб забезпечити сім’ю. Щодо сина, то він прийшов з армії й одружився з дуже доброю та гарною дівчинкою. Вона мені дуже подобалася, але я вважала, що їм ще зарано одружуватися. Одружилися й перший рік після весілля прожили зі мною. З невісткою ми жили в злагоді, поділили домашні обов’язки і були щасливі. Ця дівчинка стала для мене рідною донькою.…

Вже після того, як я вийшла на пенсію, стала підробляти репетиторством, адже все життя пропрацювала вчителькою української мови. Я завжди любила свою роботу, тому займаюся цим із задоволенням. А коли бачиш радість діток та їх батьків, що їм легко дається навчання, то з’являється відчуття своєї потрібності і корисності в цьому житті. Є у мене ще й дві онучки. Дівчатка вже трішки підросли, але самостійно ще не можуть собою займатися, ще не на стільки дорослі. Моя невістка постійно відводить онучок у школу і забирає їх зі школи, водить потім по різним гурткам. У неї на це йде більше половини часу вдень, тому у неї особливо можливості зайнятися своїми улюбленими справами немає.…

Спочатку вас не цінують, не помічають і всім своїм виглядом показують, що роблять вам ласку, спілкуючись із вами чи дозволяючи на себе працювати. А потім, коли ви доб’єтеся зізнання, підніметеся в іншому місці, коли інші люди вас високо оцінять, ці теж зацікавляться. І навіть запропонують чаю із цукром чи інші преференції. Приходьте, скажуть, до нас! А ви не йдіть. Тому що вас, як і раніше, не цінують. Цінують те, що у вас тепер є. Ім’я, визнання, повага, становище у суспільстві. І змінили до вас ставлення, бо є що у вас взяти. Читайте також Я не люблю своїх онуків, у мене немає до них ніяких почуттів А ставлення особисто до вас…