Дзвінок застав її в черзі біля каси супермаркету. Вона саме вибирала пляшку вина до свого тридцятиріччя, коли телефон завібрував. У слухавці почувся голос матері — сухий, діловий, без жодного натяку на співчуття. — Я домовилася з рестораном, щоб бронювання переоформили на твого молодшого брата, — відрізала мати, перекриваючи гамір торговельної зали. — У нього весілля на носі, вони кохають одне одного, їм це потрібніше. А свої тридцять років ти й удома відсвяткуєш — на кухні, з бутербродами. Ти вже доросла, маєш розуміти, що в сім’ї є важливіші речі. Телефон мало не випав із її рук. Вона застигла посеред магазину, дивлячись, як люди мовчки обходять її стороною. Три місяці вона відкладала…

Іванна Іванівна  все життя була «та сама». Та сама, у якої котлети пахнуть на весь під’їзд. Та сама, до якої сусідки бігають по рецепт, якщо в них «щось не вийшло». Та сама, яка не вміє готувати «трохи»: у неї завжди виходить дека, каструля і ще миска «на потім». Їй було шістдесят вісім. З тих жінок, які в молодості носили волосся «шапочкою», потім — «хімію», а тепер — акуратне коротке каре, бо так зручно й охайно. Вона була м’яка, добродушна, трохи усміхнена, з тим самим поглядом: «ну що ти, господи, давай я тебе нагодую». Коли діти виросли й роз’їхалися, кухня залишилася її маленьким королівством. Зранку — чай, увечері — супчик, на…

— Ти взагалі щось у житті збираєшся робити чи так і будеш собак вигулювати до пенсії?! Голос матері різонув так, що дівчина навіть не одразу зрозуміла, що це знову почалося. Батько стояв поруч, схрестивши руки. — Подивись на себе, — додав він холодно. — Тридцять сім років. Освіта є. А ти? Хто ти така? Вона мовчала. Бо знала: якщо відповість — стане ще гірше. — Ти ганьбиш нас, — продовжувала мати. — Сусіди питають, чим ти займаєшся, а мені соромно відповідати! — Мені не соромно, — тихо сказала Юлія . І це була помилка. — НЕ СОРOMНО?! — мати підвищила голос. — Ти серйозно? Ти живеш як хто? Як невдаха!…

Таня розгублено дивилася на дівчинку. Дитина була мініатюрна, худенька — як горобчик, що загубився в цьому світі. — Ельз ем  це моя кузина, — ніяково сказав Іван. Потім додав: — Слухай… може, купимо їй якусь сукню? — Так, Ваню, звісно. Куплю одну. — Дякую, люба. Ельза поїхала в сільський магазин. Вибір був невеликий, але щось підібрати можна було. Головне — щоб дитина була в чистому й акуратному. Дівчинка стояла тихо, майже не рухалася. Не вередувала, не говорила. Лише дивилася великими очима, ніби боялася зайвого звуку. Ельза обережно переодягнула її, помила, розчесала волосся й заплела дві тонкі косички. — Ти ж як янголятко… — тихо сказала вона. Ельза й Іван жили…

Мій старший син завжди вмів знаходити собі розваги,за ним завжди росли золоті верби. ще з перших днів нковтався навколоплідних вод. За цей час моя дружина на нервовому ґрунті втратила з десяток кілограмів і частину впевненості в собі. Спеціалісти  були досвідчені, професійно «деформовані» циніки: на запитання відповідали ухильно, натякаючи, що дружина ще молода й цілком може мати ще дітей  . Оптимізму це не додавало, але свою справу вони знали добре: дитину нам повернули в повному порядку, на радість нам і всім родичам, які миттєво зібралися з цього приводу. Нашу однокімнатну квартиру заповнили бабусі, дідусі, а подекуди й прабабусі. Почалися відповідні випадку подарунки, численні поради з догляду за дитиною — упереміш із…

Марина не любила позичати гроші. Сама брала в борг усього двічі в житті: перший раз у двадцять три, коли затримали зарплату, другий — після розлучення, коли терміново довелося міняти замок у дверях. Обидва рази повертала швидше, ніж обіцяла, і потім ще тиждень ходила з неприємним відчуттям, ніби в її сумці лежить чужа річ. Тому коли Олеся подзвонила й одразу заплакала, Марина насторожилася. — Марино, я не знаю, до кого ще звернутися. Правда не знаю… — Що сталося? — У нас усе дуже погано… У Тимка зима на носі, він виріс із усього. Куртка мала, черевики малі, комбінезон у садок треба, логопед знову сказав продовжувати заняття… Антон зараз із грошима не…

У неї були бездонні зелені очі: ні до того, ні після він таких очей не зустрічав. Поглянув — і пропав! Провалився в цю саму безодню! Микита закохався в Інночку з першого погляду: остаточно і безповоротно — побачив і все… Дівчина запізнилася на лекцію і зайшла в аудиторію, коли вона вже почалася. А потім вони ще й опинилися в одній групі. Такого з ним не було ніколи: світ перестав існувати — все відійшло на другий план. А Інка на нього взагалі не звертала жодної уваги! Якби хоч якийсь мимохідний зацікавлений погляд у його бік! Питання чи жарт, що нічого не означає. Флірт, чи що — але нічого цього не було: Інну …

— Ну чудово, могла б і заздалегідь попередити! Тепер мені в годину пік трястися в маршрутці з важкою сумкою! — гучний, показово ображений голос рознісся всім опенспейсом логістичної компанії. — У мене, між іншим, увесь вечір був розпланований, бо ми мали їхати разом. Ну нічого, якось переживу таке твоє ставлення. Інна демонстративно закотила очі й із гуркотом поклала важку папку на стіл. На годиннику було без п’яти шоста вечора. Олена, затихла з ключами від автомобіля в руці, обвела поглядом офіс, що раптом стих. Колеги миттю втупилися в монітори, але було зрозуміло — слухають усі. За одну мить із людини, яка три тижні поспіль виручала колегу, Олена перетворилася в очах інших…

— Якщо твоя мама ще раз торкнеться моїх речей, я зміню замки й через суд виселю тебе з цієї квартири! — Інна з гуркотом поставила на кухонний стіл чавунну пательню, дно якої було подряпане до металевого блиску. — Подивися тільки! Вона відтерла її металевою щіткою! Це ж чавунна пательня, її так чистити категорично не можна! Максим навіть не відірвався від ноутбука, ліниво гортаючи робочий чат. — Інно, знову починається? Мама приїхала з Полтави до Києва на вихідні, щоб посидіти з онуком, поки ми були на роботі. Вона просто хотіла допомогти. Ти постійно шукаєш привід для сварки. Цей конфлікт назрівав уже не перший місяць, але саме сьогодні він дійшов до точки.…

— Давай мені,я сама накладу, бо з твоїх бідних  порцій тільки тарілки даремно бруднити, — тітка Алла безцеремонно відсунула господиню будинку плечем і відкрила кухонну шафу. — Де твої великі пластикові контейнери? Ті прямокутні, в яких ти полуницю на зиму заморожуєш. Господиня затихла  з чайником у руках. Святкування ювілею її чоловіка в за містом проходило чудово, поки гості не перейшли з-за столу на терасу. Атмосфера теплого суботнього вечора зникла в одну мить, коли тітка Алла дістала зі своєї бездонної сумки три величезні порожні контейнери. Свято ще не закінчилося. Половина гостей чекала на десерт. Але тітка вже почала діловито пакувати їжу. — Мій Толік не зміг приїхати, спину прихопило, лежить удома,…