Моя мати була дуже рідною і дорогою мені людиною, вона завжди мені в усьому допомагала і підтримувала мене постійно. А зараз, коли я за крок від свого жіночого щастя, вона не просто мене не підтримує, а й всіляко хоче зруйнувати моє щастя. Вона в житті бачить тільки матеріальні цінності, а іншого для неї не існує. Я не знаю як її переконати в протилежному. Не можу стримати сліз. Не думала, що в такий важливий день залишуся без підтримки мами і буду відчувати себе справжньою сиротою. Мого батька не стало дуже рано, я його майже не пам’ятаю. Мамі було, звичайно, важко. Але, їй завжди та в усьому допомагали мої дідусі і бабусі.…

Наша героїня мала неабияку моральну стійкість. Була дуже сильною. І не треба одразу ж уявляти якусь спортсменку. Бо йдеться не про фізичну силу, а про духовну. Дівчина випромінювала впевненість у собі, зібраність та неймовірну силу волі. Щоразу доводила всім і самій собі, що ніщо на світі не могло її зламати чи бодай похитнути. Зазвичай на таких дівчаток дивляться скоса, бо ті можуть за себе постояти. Ми ж звикли бачити жінок слабкими, беззахисними, яким тільки й залишається ховатися за спиною у чоловіка. Упорядковувати своє життя наша героїня почала ще із самого дитинства. Вона завжди стверджувала, що у її характері для слабкості не було місця. Слід було рухатися тільки вперед, які б…

Тепер мені 30 років. А мамі моїй 65. Батька свого я не знала, наскільки знаю, у мама кохала ту людину. Руйнувати його сім’ю і не хотіла. Тому я його і не знаю, не спілкувалася ніколи. Вона – людина дуже складна. Я багато чого побачила, поки жила з нею. У мами складний характер. Тому не можу сказати, що вона була хорошою матір’ю. Але в дитинстві любила мене, дбала, як могла. У неї вже декілька разів справи доходили до заміжжя, але, як тільки мої майбутні чоловіки часто стали спілкуватися з моєю мамою, залишали мене швидко. Вони через її характер просто йшли. Жили ми скромно. Мама ніколи особливо працювати не любила, працювала на…

Жили – були маленькі жабенята. Вони вирішили організувати змагання. Їх метою було добратись на вершину башні. Зібралося багато глядачів , які хотіли подивитись на ці змагання і посміятися над їхніми учасниками…. От настав час коли змагання вже почались…… Ніхто не вірив, що жабенята зможуть забратись на вершину башні. З усіх сторін лунало: “Це дуже складно!!! Вони ніколи не досягнуть цієї вершини.” “Башня для них занадто висока”. Маленькі жабенята почали падати. Один за одним…… Деякі намагались підстрибнути все вище і вище… Але юрба все одно кричала: “Жоден не зможе цього зробити”.Ще більше жабенят падало з висоти на землю… Тільки одне підіймалось все вище і вище… І, доклавши зусиль, одне єдине добралось…

Докоряють, радять і критикують людину. Кажуть їй, що треба рухатись, підніматися, долати, досягати чогось. Наводять приклад тих, хто досягає і навіть вже досяг. Сина сусідки чи Авраама Лінкольна. Або письменника Гайдара, котрий у п’ятнадцять років уже полком командував і людей розстрілював, дуже була енергійна людина. І дорікають, і повчають, докоряють і повчають. Мовляв, ти нічого не можеш, ти ледар, невдаха. Паразит, утриманець і ганчірка. Іди та добивайся! І той, кого докоряють, робить боязкий крок. Чому боязкий? А я розповім, як одна дівчина купила набір для манікюру. Туди входили різні важливі штучки, професійний набір. Не дуже дорогий, десь півзарплати вартий. А зарплатня у дівчини була невелика – вона вигулювала чужих собачок.…

Я з тих матусь, які завжди готові прийти на допомогу. Моя єдина дочка вийшла заміж рано – в 19 років, зятю трохи більше було – 22. Говорити їм щось було марно, адже у них була любов. Зять приїжджий, в нашому місті свого кута немає, довелося взяти до себе ще до весілля. Спочатку ми з ним ладнали, а що тут такого: вони в своїй кімнаті, а я в своїй. Відгуляли весілля, і через місяць дочка сказала, що у них буде дитина, пора їм житло шукати. Зв’язалася зі сватами, домовилися з ними скинутися на квартиру молодим, батько у нього нафтовик, заробляє відмінно. Додала я дещо з своїх накопичень, навіть зателефонувала своєму колишньому…

Коли я прочитала пораду Катрін Деньов про те, як зберегти любов чоловіка на довгі роки – я вигукнула “приголомшливо!” і зареготала. Дійсно, все геніальне просто. Ось тільки розумієш це не відразу, а іноді, тільки проживши половину життя. Я приміряла цю фразу на своє життя, згадала всіх чоловіків, з якими була знайома і все зійшлося. Може і ви помічали, що ті чоловіки, які різко пропадають з нашого життя за збігом обставин або за власним бажанням, оточені якимось романтичним ореолом. Так, нам може бути боляче і прикро, що нічого не вийшло. Але почуття не перетворилися на попіл. Вони законсервувалися десь в глибині душі. Але любити їх – привидів юності – все життя…

Я зараз самотній, після того, як я розлучився, я так і не знайшов своє щастя. Ця історія трапилася зі мною багато років тому, але вона суттєво вплинула на мене. Я тільки тепер наважився все розповісти. Можливо, допоможу комусь із вас не робити помилок. Я, правда, на це сподіваюся. Можливо, моя історія чогось вас навчить. З Ольгою, своєю дружиною, я познайомився, коли ми були ще дуже молоді. Тоді я закохався в неї з першого погляду. Красива, доглянута, мила дівчина відразу ж підкорила моє серце. Я довго добивався уваги Ольги, а вона вперто не звертала на мене увагу. Але в один прекрасний день я вирішив не відтягувати і зробив їй пропозицію. Ольга…