Після того, як мене покинув Стас з трирічною донькою на руках, мене підтримали батьки. Не знаю, що б я без них робила. Певний час ми жили всі разом, а згодом тато купив мені квартиру в районі і я з’їхала, правда сама, Златка залишилася жити з бабусею і дідусем. Вони самі так вирішили, мама вже на пенсії, хоча ще зовсім молода. На їхню думку без дитини я швидше влаштую собі життя. Зі своїм другим чоловіком я познайомилася на вулиці. Йшла пізно від подружки, а він якось зі мною заговорив, а потім провів, щоб мені не було лячно. Ось вже більше п’яти років, як живемо душа в душу. Ми одружилися. У Жені…

…Вчитель писав на дошці… А клас сміявся, бо вчитель зробив помилку. Коли сміх затих, вчитель признався: – Я навмисно зробив помилку, щоб ви побачили, як світ буде ставитися до вас. Ви бачили, що я написав ПРАВИЛЬНО 9 разів, але ніхто з вас не похвалив мене за це. Але ви з радістю почали висміювати і критикувати мене через єдину помилку, якої я припустився… Оце і є ваш головний сьогоднішній урок! Читайте також Юля з Олегом були в шоці від такого, адже жінка так боролася за свою квартиру, а потім самостійно її віддала. …Світ завжди буде мовчки реагувати на те хороше, що ви робите мільйони разів, але він завжди буде критикувати вас…

Ціле життя Наталя Мирославівна з своїм чоловіком важко працювала, щоб купити собі гарну квартиру. І настав той день, коли їхня мрія здійснилася. Вони зробили собі там гарний ремонт, купили дорогі меблі. От зараз вона вірить в те, що всі дівчата, з якими зустрічається її син, з ним не з великої любові, а через квартиру. Навіть останні 2 дівчини покинули Олега, коли його мама запевнила, що не буде розмінювати свою квартиру на дві менші. Наталі Мирославівні було не шкода, однак вона прораховувала на декілька кроків наперед. Виходило так, що Олег отримає маленьку квартиру, в якій вони з дружиною довго точно не захочуть жити. Тоді вони її продадуть, а нову куплять в…

Ще наші предки колись говорили, що розум приходить з віком і це дійсно так. Лише подорослішавши і переживши чимало життєвих труднощів, починаєш розуміти справжню цінність життя. Тільки з роками приходить усвідомлення того, що не матеріальні цінності важливі, а духовні, адже всі ми живемо емоціями. Емоції в нашому житті відіграють ключову роль, і дарують нам ці емоції люди, які нас оточують. Тільки з віком ми починаємо розуміти, що немає нічого важливішого і дорожчого, ніж мамина любов і дружня підтримка і починаємо по-справжньому цінувати людей, які поруч з нами. Коли нам важко на душі, то ніякі матеріальні цінності не зможуть нас втішити і заспокоїти. У такі моменти ми починаємо усвідомлювати всю цінність…

Чесно скажу, були деякі моменти, які підштовхнули мене на цей крок. Ми з матір’ю жили одні. Батько нас покинув, коли мені навіть і року не було. Мама так і не вийшла заміж вдруге. Тягла все на собі. У фінансовому плані ми не голодували, але і не шикували. А в той рік, мамин рідний брат захворів і мама продала нашу квартиру, щоб зібрати грошей на лікування. Брат поправився, а ми залишилися без гроша за душею і ще без квартири. Практично на вулиці. Я сильно переживала. А тут з’явився залицяльник. Він готовий був вирішити всі мої фінансові труднощі. Обіцяв, що я не буду ні в чому мати потребу. Я погодилась. Повірте, краще…

Пішов один чоловік до Бога й говорить: – Я чув, Ти роздаєш людям щастя. – Роздаю, – відповів Бог. – Тоді дай і мені. – Я дам, тільки даром цим треба вміти дорожити. – Я зумію, – запевнив чоловік Бога і, отримавши щастя, пішов. Але незабаром йому здалося, що в інших щастя краще. Заздрість почала мучити чоловіка. Він намагався жити щасливо, але не виходило. І начебто все є, та не вистачає, і ніби ситий, та все чогось хочеться. Так він мучився-мучився й дійшов до того, що від незадоволеності почав хворіти. Пішов чоловік знову до Бога. – Господи, – звернувся він до Всевишнього, – чому ти одним даєш велике щастя, а…

На моєму весіллі мамі чоловіка не подобалося абсолютно все: і сукня у мене, на її думку, була негарна, і їжа в ресторані не смачна, і конкурси від тамади не цікаві. Єдине, що влаштувало свекруху на весіллі, це «гарний костюм» у її синочка. І все це вона висловлювала вголос, чим суттєво зіпсувала мені настрій. Вона сказала, що в мене абсолютно немає смаку. Марії Олександрівні 54 роки і нещодавно вона надумала виходити заміж. Чоловік непоганий такий, солідний, її ровесник, давно розлучений, як і моя свекруха. Вони вирішили не просто розписатися, а робити весілля. Я ніяк не могла зрозуміти, навіщо це їм, але ми з чоловіком не втручалися. А тут якось телефонує мені…

Я не буду тягнути тягар минулого, який я так самовіддано тягнула на собі – всіх своїх колишніх і всі наші помилки. Я не буду картати себе за все те в мені, що не ідеально. Я не буду переконувати себе, що я не гідна любові або щастя. Я не дозволю голосам минулого дзвеніти в моїх вухах, нагадуючи про всі невдачі. Я навчуся глушити їх, я навчуся не вірити їм. Іл.: Lisa Aisato В цьому році я не буду закривати серце при кожній спробі когось показати мені свою любов і відданість. Я не буду намагатися створити дистанцію між мною і тим, у кого я можу закохатися, тому що у мене є звичка…

Жила-була на світі Втомлена Жінка. Кожен ранок вона абияк прокидалася, примушувала себе цілий день працювати та змученою лягала спати. Вона вже і не пам’ятала, коли востаннє почувала себе відпочилою, повною сил. І так все тривало до певного часу, до того самого моменту, коли тінь Втомленої Жінки відокремилася. Це було літньої спекотної днини, коли треба було зробити чергову важливу справу, тому що “не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні”, “хто не працює, той не їсть”. Саме це довело жінку до піку втоми. Тінь стала віддалятися від неї, залишивши свою господиню сидіти без сил на офісному стільці. Жінка благала Тінь: – Будь ласка, повернися до мене! Ти йдеш, і разом…