Я точно впораюся зі всіма труднощами. Я втомилася жити та думати: де він пропадає

Їй вже давно потрібно було виходити з дому та вести донечок в садочок і бігти на роботу. А її чоловік тільки під ранок прийшов додому: задоволений своїй новим коханням. Надягаючи своє пальто, Таня крикнула:

– Олю, допоможи Анні одягнути куртку і простеж, будь ласка, щоб вона поїла в садочку. Вихователька мені телефонувала і казала, що вона не хоче взагалі нічого їсти в садочку.Олексію, а ти збери всі свої речі та йди з дому. Ключі залиш в поштовій скриньці. Нема чого більше продовжувати наші відносини. Прощавай.

Оля появилась раніше на пів години ніж Анна. Зараз їм вже виповнилося чотири роки. Дівчатка були дуже розумні, навіть у такому віці, вміли проявляти свою самостійність.

Добре, що дитячий садочок був неподалік від дому. Доньки щось між собою голосно та радісно обговорювали, відволікаючи Таню від усвідомлення труднощів подальшого життя. На роботі вона теж не мала часу подумати про своє особисте життя — вона працювала терапевтом, а її графік був розписаний похвилинно. І лише ввечері, побачивши, що в шафі немає чоловічого одягу, вона зрозуміла, що з цього дня можна покладатися лише на себе. Але вона сильна жінка, немає часу опускати руки. Потрібно просто сісти та спокійно все обміркувати, а ще, знайти правильний вихід із даної ситуації. Спершу, потрібно приготувати щось на вечерю.

– Що змінилося у моєму житті? – думала про себе Таня.

– Пішов чоловік від мене. А що він взагалі робив для нашої сім’ї? Нічого особливого. Мені залишається лише трішки підкорегувати свій розпорядок дня. Я точно впораюся зі всіма труднощами. Я втомилася жити та думати: де він пропадає…

Прочитавши казочку своїм дівчатка, Таня поцілувала їх і пішла в ванну: потрібно розвішати чисту білизну.

Перед самісіньким сном, вона вирішила випити чай та все ще раз добре обдумати.

– У нас все буде добре, – відповідала вона, – Я повинна зі всім справитися.

Читайте також  Сіль і вода допоможуть перевірити, чи є на вашому будинку порча

Несподівано, у двері хтось постукав. Таня помітила на порозі сусідку: ця жінка похилого віку їй ніколи не подобалася. Вона ніколи з нею особливо не спілкувалася, лише віталася сухо, коли бачила біля під’їзду. Бабусю ніхто ніколи не відвідував, старенька виходила на вулицю лише в магазин або погуляти з собакою.

– Не хотіла вас так пізно турбувати, – промовила тихо старенька, – я помітила, що ваш чоловік сьогодні виходив зі своїми речами. Він покинув вас?

– Це не ваша справа, – відповіла дівчина.

– Ваш чоловік — це точно не моє діло. Але я прийшла до вас не через це. Якщо раптом вам потрібна буде допомога з донечками, то завжди можете на мене покластися.

– Прошу, проходьте на кухню, – сказала Таня. – Як вас звати? – запитала вона, наливаючи чай.

– Мене Євгенія Миколаївна звуть. Я не збираюся вам нав’язуватися, просто хочу, щоб ви знали — що я маю час вам допомогти. Ви не думайте, що мені потрібно буде платити за це, зовсім ні.

Жінка випила чай і додала:

– Дуже ароматний чай. Він з мелісою? У мене на дачі її цвіте повно. Можете приїжджати до мене влітку та відпочивати разом з донечками, місця у мене на всіх вистачить.

А Таня дивилася на Євгену Миколаївну і думала: і чому вона раніше взагалі недолюблювала цю стареньку жінку. Тані завжди здавалося, що бабуся дуже норовиста та горда. Тепер вона поглянула на неї зовсім іншими очима: Євгенія Миколаївна була одягнена у гарний одяг, тапочки новенькі, відчувався легкий аромат парфумів. Таня уважно слухала бабусині історії про дачу, сад, яблука, про озера…на душі ставало якось тихо та спокійно.

Тетяна все це прекрасно пам’ятає. З того часу минуло вже приблизно п’ять років. Вона згадала, як чоловій їй кричав в обличчя: ти нічого без мене не зможеш! Пропадеш!

Але ця історія вже давно позаду. Сьогодні в старенької сусідки свято — день народження. На дворі стояв теплий серпень. Вікна на дачі були навстіж відкриті. Кухня переповнювалася різноманітними ароматами.

– Вона завжди мене виручала та допомагала! – дивлячись на рум’яну від спекотної духовки стареньку думала Тетяна. – Я б без неї точно не впоралася.

– Я піду в сад і назбираю яблук, – каже Таня і виходить з кошиком у двір. – Все у цьому світі тримається на любові, вона завжди нас рятує.