І кожен з братів наплягав на своєму варіанті , бо ніхто не хотів образити близьку людину. Тому, зійшлись вони на тій думці, що поділять все рівно наполовину.
Сини одразу прийшли до хворого батька і він до них промовив:
– Діти мої, за життя я зрозумів, що ви добрі сини в мене. Ви ніколи не покидали мене ні в хворобі, ні в старості. Але я зовсім не знаю, які ви брати і які господарі на своїй землі. Але це я вже побачу з неба. Я довго думав, як я маю поділити свою землю і маєток між вами двома і придумав для вас наступне: ви самі маєте всім поділитись, по-справедливості. Але зробити ви це мусите після моєї смерті.
Вийшовши від батька, сини почали думати , як поділитися по-справедливості. Молодший брат запропонував віддати більшу частку старшому брату, оскільки це по справедливому. А от старший брат хотів віддати більшу половину молодшому, адже завжди говорив, що менших треба захищати.
І кожен з братів наплягав на своєму варіанті , бо ніхто не хотів образити близьку людину. Тому, зійшлись вони на тій думці, що поділять все рівно наполовину.
Читайте також:Історія, яка навчить тебе цінувати власні знання та досвід. Задумайся!
Спочатку пішли вони в поле. Там бачать рівно посередині кордон вже стоїть, все поділено, а біля каменя лист стоїть : “Дорогі мої діти, я розділив все порівну між вами. І якщо ви теж були такої думки, як я, то ви справжні брати. Значить я добре вас виховав і виконав свою місію на землі”. Тепер моя душа може спочивати з миром. Джерело
Вам також може сподобатись
Я ніколи не знала, що таке материнське тепло. Я виросла в дитячому будинку.
04.03.2023
Ми сиділи за великим столом, як колись давно. Пар від гарячих страв піднімався вгору, змішуючись із запахом свіжого хліба. Хтось сміявся, хтось наливав чай. І раптом настала та сама тиша, коли в пам’яті оживає дитинство. — Пам’ятаєте бабусю? — тихо сказала я. І цього було достатньо. Наче хтось відкрив двері у минуле. Ми переглянулися. У кожного в очах щось блиснуло. Тепло, сум і щось дуже рідне. — Її двір… — усміхнувся брат. — Там усе починалося. Я закрила очі. І ніби знову опинилася там. У селі, де час ішов повільніше. Ранки були особливими. Сонце тільки-но торкалося вікон. А бабуся вже поралась на кухні.
07.04.2026