Саме Ти

Виховувала я доньок одна, так вже склалося. Не скажу, що зараз я живу багато, але матеріальне становище не можна порівняти з тим, що колись — небо і земля. Не жили раніше, а намагалися вижити. М’ясо бачили кілька разів на рік, на великі свята, а зазвичай — все овочі. Супи варила на воді, а як щастило дістати консерви з кільки — то вже був святковий рибний суп, дівчатка його обожнювали. На друге були каші з круп, які коштували найдешевше, іноді макарони. Картоплю майже ніколи не варили, економили, тільки в суп додавала. А до каш робила підливку, теж з овочів, але все ж краще, ніж сухим давитися. Зварила ячну кашу, пересмажила морква…

Надійшов дзвінок про те, що жінка вже на останньому місяці і зараз народжує. Фельдшери швидко виїхали із лікарні. Але як спеціально, машина швидкої потрапила у великий затор. Медсестра зателефонувала дівчині, що народжує, стала заспокоювати її по телефону, розповідати про те, як правильно дихати. Вона повторювала, що машина ось-ось прибуде, щоб породілля не хвилювалася. Але машина зрадливо стояла в пробці і з неї неможливо було виїхати. Попереду трапилася велика аварія, вантажівка з краном намагалася розчистити дорогу. Головний фельдшер постійно жартував: -Ну, зараз наша породілля сама і без нас уже народить. Через 40 хвилин швидка вже під’їхала, весь склад попрямував до дверей майбутньої матусі. Двері відчинила вагітна дівчина, перейми вже почалися. Але…

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.   – Дідусю, он хатинка! – радісно вигукнув онук. – Може, в ній переночуємо? – Так, це хатинка для дорожніх, – сказав дідусь. Читайте також: Притча про Івана і його роботу Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості. Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому хлібинку та глечик з медом. Поруч лежала маленька гілочка ялинки. На вікні – відро…

Працівник зайшов до господаря і каже: – Господар! Чому ти Івану платиш в три рази більше, ніж мені. Я, начебто не ледар, і працюю не гірше Івана. Це ж не чесно! І не справедливо. Господар подивився у вікно і каже: – Бачу я, хтось їде. Начебто як сіно повз нас везуть. Вийди, та дізнайся!   Вийшов Працівник. Зайшов знову і каже: – Правда, господар. Сіно везуть. – А не знаєш звідки? Може, з Верхніх луків? Читайте також: Оксані було складно з матір’ю свого хлопця, бо та не хотіла бачити її як невістку. Дівчина тоді ще не знала, що це змінить її життя на краще – Не знаю. – Сходи і довідайся. Пішов працівник. Знову входить.…

Міша був із дуже гарної родини. Тато працював в університеті, мама лікар, дідусь музикант, бабуся співачка, а з іншого боку – бабуся та дідусь – були професійними спортсменами. Загалом інтелігентна сім’я, яка в єдиному онуку та сину не чула душі і присвячувала його вихованню весь свій час. Міша ходив у художню школу, займався музикою, спортом, серйозно захоплювався комп’ютерами та робототехнікою, був переможцем різних олімпіад. Загалом радував дорослих як у школі, так і вдома, його ставили за приклад. Але був у нього один недолік, як говорила його бабуся – він із пелюшок дружив із дівчинкою. Оксана – дівчинка, як вони вважали, із поганої родини. Батько працював на заводі, вихідні проводив у…