Так складось що кохана вийшла заміж за іншого.  Пройшли десятки років наповнених стражданням та розчаруванням, коли врешті-решт доля звела разом закоханні серця. Мирося була улюбленицею батька та єдиною донькою в сім’ї. Маючи трьох люблячих старших братів, дівчина була завжди у безпеці. І словами не передати, яка по-особливому щаслива атмосфера панувала в їх домі, коли усе сімейство сходилось. Миросі було лише п’ять, коли на долю їх сім’ї лягло важке випробування — не стало їх матір. Нова мама не вирізнялась добротою та уважністю до них. Діти стали шукати підтримки у добрих шкільних вчителів. По закінченню школи, Мирося влаштувалась на місцеву ферму, де познайомилась зі Степаном. Хлопець дуже красиво залицявся до дівчини, дарував…

Важке було рішення віддати свого сина в дитячий будинок, незважаючи на те, що йому було вже сім років. Дорослі усвідомили, що не можуть фінансово тягнути двох дітей. Молодшого залишили собі, а старшого відправили до притулку. Мовляв, він уже пізнав батьківської любові, вистачить. – Ми тебе заберемо, коли з’являться гроші. Я обіцяю! Почекай трохи! – сказала йому мама на прощання. На початку вони приходили до дитини кожні вихідні. Батьки привозили йому подарунки, іноді відвозили із собою. А потім почали потроху забувати про його існування. Коли хлопчикові виповнилося 10 років, батьки взагалі перестали приїжджати. Тоді Сергій зрозумів, що йому брехали, сподіватися треба тільки на себе. Він був розумним і цілеспрямованим. Займався спортом…

Дівчина жалвлась на подругу, що образила її. Сусідка заспокоювала ту і вмовляла пробачити подругу. – Пробачити? Та як же це? Після того, що вона мені зробила? Адже вона така зла! Ні, зло не можна прощати – сказала жінка. І взагалі, чому я повинна любити людей, які не люблять мене, чому я повинна робити добро, коли навколо мене усі обманюють, зраджують і роблять капості? – Розкажу я тобі одну історію – каже їй сусідка. – Жив на світі чоловік. І просив він Бога зробити так, щоб по ночах було світло, щоб свічок не запалювати, і щоб взимку було тепло, щоб піч не топити. Але Богу видніше, що і як має бути,…

Все своє життя я посвятила синові. Йому майже тридцять років,а все ще неодружений. Тому коли він заявив, що одружується я була безмежно рада і почала активно готуватися до свята. В знак весільного подарунку я звільнила свою двокімнатну квартиру, а сама поїхала жити до своєї старенької матері. Їй і так потрібна допомога, а молодим потрібна квартира.   Невістка, на яку я надіялась, що вона добре повпливає на мого сина, одразу зібрала сумки та переїхала з моїм сином до квартири. Після цього ми з сином рідко спілкувались та й молода сім’я не дуже часто мене навідувала. Можна сказати, що навіть вкрай рідко. Але все змінилось, коли я одного разу зустрілась зі своєю…

Батька не знаю. Мама робила вигляд, що батька не існувало взагалі. Я йшла в школу, мами вже не було. Поверталася зі школи, її ще не було. Вона працювала постійно і багато. Бралася за будь-яку роботу. Пишаюсь нею. Вона старалась заради мене, хотіла, щоб я мала все необхідне. А що я? Як я їй віддячила? Залетіла і не могла в цьому зізнатися. Так, звучить грубо, але які слова підібрати? Я довго мовчала. Тримала все в собі. Було соромно перед нею. Зберігати таку таємницю неможливо. Мама все зрозуміла. Звісно, вона не раділа моєму становищу. Нам вистачало на платіжки, квартиру, їжу і моє навчання, але ніяк не на дитину. Кожна копійка порахована, ще…