Історія про те, як з роками змінюються наші погляди, думки та бажання

Мені 14 років. Та ви вже замучили мене зі своїми городами! Не розумію сенсу колупатися в землі! Все можна купити, навіть дешевше вийде.

Мені 20 років. Ого, мені здається, що моя бабуся збожеволіла. Вона цілими днями рве траву. На грядках вже немає єдиного бур′янчику. Бабуся рве траву просто скрізь : навіть біля паркану і за парканом. Кому вона там заважає?

Мені 25 років. Дача – це не так вже й погано, якщо використовувати її тільки для шашликів і гулянок. Потрібно, коли батьки поїдуть, друзів покликати і відірватись, як слід.

Мені 35 років. А чому грядки мають пустувати? Посаджу цибульки трішки , а ще зелені трішки, щоб своя була.

Мені 45 років. Весь город в грядках, маємо все своє.

Мені 60 років. Ех, знову паркан травою заріс, іду повириваю.

Читайте також:Дуже повчальна історія про маленьку дівчинку і пекаря

Мені 75 років. Сил нема, але тягну важку торбу на дачу. Сиджу цілий день на грядках, жаліюсь, що діти не допомагають. А вони кажуть, для чого щось садити, коли все можна купити.

І тільки мій правнук радіє і приїжджає . Йому 6 років, і він дуже щасливий, що знову літо, і ми їдемо на дачу у село. Отже життя продовжується.