Я навчався в інституті і моя дружина теж там ми і познайомилися коли вона була на першому курсі. Вона одразу мені впала до душі, серед усіх дівчат найбільше вона сподобалася. Соня спершу відмовляла мені у побаченнях, але я наполегливо її домагався і вже до початку її другого курсу ми стали парою. Я був закоханий, як і вона. Жив я тоді в гуртожитку і часто Соня приходила в гості. Сама ж жила в місті з батьками. Легко можна було домовитися з вахтерами, щоб Соня залишалася у мене. Мене там за стільки років вже знали і я часто всім допомагав, тому, і мені не відмовляли в тому, щоб побути з коханою. Коли…

Безперечно – діти найважливіша частина життя, але не все життя, тому їх виховання має бути по сусідству з отриманням другої вищої, відкриттям квіткового бутіка, подорожуванню по Африці і дослідженням впливу місяця на живі організми. Читайте також Поради жінкам, шоб не допускали себе до приниження Індійська мудрість говорить: «Дитина – гість у твоєму домі. Нагодуй, вивчи і відпусти». Крім того, вони найкращі вчителі і супутники. Але не раби або боржники. Вони не зобов’язані мати наші параметри і стандарти, думати нашими думками. Вчитися в підходящих нам університетах, виходити заміж в білому і взагалі виходити заміж. Дитина приходить, щоб йти своєю дорогою, і завдання батьків – не нав’язати їй власних перонів, квитків і…

А я ж теж маю на неї право, я там виросла і там прописана і взагалі онуків їм дарую, з якими, вони до речі не дуже поспішають допомагати !!! Думали після другої дитини, переїдемо в їх квартиру, свою однушку продамо і купимо собі машину, тому що давно пора автомобіль оновити. У батьків є будиночок в селі. Пропоную їм туди переселитися. На повітрі, чиста екологія, екологічних курей можна розводити. Можна навіть козу завести. Для дитинку б були чисті продукти, яйця, козяче молоко. Читайте також Мила історія кохання Не хочуть, кажуть – зручності на вулиці, воду треба носити з колонки і газ не проведений. Ну і що, що зручності на вулиці і…

У нашому будинку, в першому під’їзді, живе сімейна пара. Настільки сімейна і настільки пара, що я ніколи не бачила їх поодинці, завжди тільки разом. Вони дуже старенькі, у всякому разі, їм на двох точно більше 150, і завжди ходять, тримаючись за руки, повільно і акуратно, і він завжди несе її сумочку. Я про себе кличу їх Шустрики. Вони все завжди роблять разом. Він машину заводить – вона віником сніг обмітає і ганчірочкою скло протирає. Він сумку з магазину несе – вона його підтримує за лікоть. Вона в під’їзд заходить – він їй двері притримує і страхує, щоб на сходинках ганку не спіткнулася. Нерозлучники. У них ще раніше була собака, коричнева…

Марія Дмитрівна мала єдиного сина, і дуже хотіла, щоб він скоріше одружився. За стільки років, вона вже добряче втомилася за ним доглядати й мріяла, що він знайде собі хорошу дружину. Адже Дмитрові уже 34 роки, а одружуватись він так і не думає. Все їздить на заробітки за кордон, міняє без кінця роботу, а грошей як не було, так і немає. Кожного ранку вона готує синові сніданок та ще й обід дає з собою. І ось одного дня, Дмитро прийшов додому з дівчиною. Марія Дмитрівна так зраділа, що не відразу помітила, що дівчина дуже пошарпана життям. Вони швидко пішли до Дмитра в кімнату і включили телевізор. Вранці жінка, як зазвичай приготувала…

Ніна Миколаївна зробила шикарне весілля своєму синові, вже і внучки дочекалася. Але після появи дитинки, невіста дуже поправилася, її люди на вулиці навіть невпізнавали … Внучка була дуже неспокійною, кричала майже цілодобово, заспокоювалася тільки біля грудей, тому невістка взагалі не мала вільного часу. Ніна Миколаївна у міру можливості допомагала їй з дитиною: приходила кілька разів на тиждень, гуляла з коляскою – на вулиці внучка теж була дуже неспокійною. – Перший рік був дуже важкий. – розповідає Ніна Миколаївна. – Але внучці уже скоро два рочки, і невістці давно пора вже приводити себе в порядок, і квартиру, і своє життя … Протягом двох років, невістка взагалі не скинула вагу, а ще…

У дитинстві я читала розповідь про те, як хлопчик поміняв свою нову машинку на світлячка. Посадив його в сірникову коробку і приніс додому, немов скарб. І коли його запитали: як же ти міг нову іграшку поміняти на комашку? Він відповів так: адже він живий і світиться. І мені було дуже шкода цього хлопчика, тому що я розуміла, що він, кажучи сучасною мовою «лоханувся». Його аргумент про те, що світлячок «живий і світиться» здавався мені смішним і дурним. І я дуже хотіла винести урок з цієї розповіді і ніколи не допустити подібної помилки. Я не знала тоді, що доросле життя – це великий обмінний пункт, де змінюється час на гроші, особисте…