Якби можна було прожити життя заново, то я багато речей робила б інакше. Обов′язково прочитайте
Проживши своє життя, я багато чого зрозуміла і хотіла б поділитися з вами . Якби можна було прожити життя заново, то я б використовувала кожен день на 100%.
І ще, робила б такі речі:
– Я точно лежала б у ліжку, коли хворіла, а не думала про те, що якщо я один день не піду на роботу, то настане катастрофа.
– Я запалила б червону свічку у вигляді серця і читала б поряд книгу, а не тримала б її ,30 років, поки вона не розпалась від старості.
– Я б менше говорила і більше слухала.
– Я б більше часу проводила з друзями за теплими розмовами .
– Я б запрошувала до себе близьких, навіть тоді коли в хаті не прибрано і немає, що їсти.
– Я їла б чіпси у вітальні і дивилася б цікавий фільм.
– Я б уважно слухала розповіді батьків та бабусів про їхнє молоде життя.
– Розділала б більше обов’язків з чоловіком, замість того, щоб все робити самій, а на нього ображатись, що не допомагає.
Я більше спостерігала б за реальним життям, за життям своїх дітей, аніж за телевізором.
А ще, я б частіше говорила такі слова: ” Я люблю тебе” і ” Вибач мене будь ласка”
Я б точно перестала перейматися неважливими буденними речами, а проживала б кожну хвилинку свого життя.
Я б точно не переймалась людьми, яким я не подобаюся або хто має щось більше, ніж я.
А коли б мої діти підбігали до мене, щоб поцілувати, я б ніколи не казала їм: “Пізніше. Спочатку руки помий і вечеряти”. Я б частіше говорила фрази : ” Я тебе люблю” і ” Вибач мене”. Джерело
Вам також може сподобатись
Я добре пам’ятаю той день, коли вперше відчула, що щось у нашому домі починає змінюватися, хоча зовні все виглядало абсолютно нормально. Моя свекруха взяла на руки мого новонародженого сина, довго дивилася на нього з якоюсь дивною ніжністю і тихо прошепотіла: «Мій хлопчик». Я тоді лише посміхнулася, бо списала це на емоції, втому і звичайну бабусину любов, яка іноді буває занадто сильною. Але вже тоді десь глибоко всередині мене з’явилося тривожне відчуття, яке я намагалася ігнорувати. Спочатку її допомога здавалася справжнім порятунком, особливо після складних пологів, коли я ледве трималася на ногах і не могла впоратися з усім сама. Вона приходила щодня, приносила їжу, брала на себе хатні справи і постійно була поруч із малюком, ніби я їй була вже не потрібна. Я дякувала їй і навіть відчувала провину за те, що не можу бути ідеальною мамою. Але з кожним днем її присутність ставала все більш нав’язливою, і я почала ловити себе на думці, що мені стає важко дихати у власному домі
— Раз у вас знайшлися такі гроші, то знайдуться й сорок тисяч для Сергія. Його кредитори вже погрожують судом.
