Мамо, Андрій каже, що втомився від мене. Каже, що я його дуже контролюю і тому він хоче відпочити. Що мені зараз робити? Як мені бути?
Одного дня, дочка прийшла до мами дуже засмученою. Мама звісно ж побачила, що в доньки щось трапилось, тому одразу спитала, в чому справа.
– Мамо, Андрій ( коханий дівчини) каже, що втомився від мене. Втомився від моїх дзвінків , від повідомлень, від надмірної уваги. Каже, що я його дуже контролюю і тому він хоче відпочити. Що мені зараз робити? Як мені бути?
Мама подивилась на свою засмучену донечку і відповіла :
– Алінка, от поглянь на ці квіти в нашому домі, – Якщо я просто забуду про них на місяць і перестану поливати, що з ними станеться ?
– Вони напевне зів’януть.
– Так, правильно. Дивись, а якщо я навпаки буду поливати їх по декілька разів на день? Що тоді буде з ними?
– Ну, найімовірніше за все, вони просто згниють, – відповіла дочка.
– Так, правильно, донечко.
Читайте також:Шлях до зрілості довгий і важкий, але воно того варте
А зараз, розповім тобі найголовніший секрет: завжди потрібно дивитися і прислухатися до квітів. Якщо я, наприклад бачу, що квіти висохли , я одразу даю їм вологу.
Але, якщо я бачу, що квіти просто плавають у воді, ніби в болоті, то забуваю про них на декілька днів і не турбую їх.
Тому, Алінка, так і в стосунках . Завжди потрібно прислухатися одне до одного. Джерело
Вам також може сподобатись
Я ніколи не думала, що моє життя розсиплеться так тихо. Без гучних скандалів, без розбитого посуду, без театру. Просто одного дня він сказав: “Я закохався”. І в цій простій фразі закінчилося все, що я будувала роками. Я стояла на кухні з чашкою в руках. Вона тремтіла, і чай розливався на підлогу. Але я навіть не відчула цього. Бо біль був не в руках — він був глибше. “В кого?” — спитала я тихо. Я вже знала, що відповідь мене знищить. Але все одно хотіла її почути. Він опустив очі. І сказав: “В неї… їй вісімнадцять”. І в той момент я відчула, як щось у мені просто обірвалося. Я не кричала. Не плакала. Не кидалася словами. Я просто дивилася на нього, ніби вперше бачила. Переді мною стояв чужий чоловік. Той, з ким я ділила ліжко, мрії, страхи. І я раптом зрозуміла: я його більше не знаю. “А як же ми?” — прошепотіла я. “А як же наша дитина?” Він мовчав. Його мовчання було гучнішим за будь-яку відповідь. Воно сказало все. І навіть більше, ніж я могла витримати. Нашій доньці було п’ять. Вона малювала в кімнаті, поки наше життя руйнувалося за стіною. Вона ще не знала, що її світ ось-ось зміниться назавжди.
31.03.2026
Ці роки вже давно позаду, діти виросли, заміж повиходили і допомагають мені завжди, але звичка економити досі залишилася.
09.11.2023