Ще місяць Ольга була у своїй домівці. Де виросла, та почала жити з чоловіком. Та щастя там не було їй. Шкода, що Ольга, зрозуміла це зовсім недавно. А до того старанно намагалася завоювати любов і прихильність. Спочатку таткову й мамину. Вона була єдиною і пізньою дитиною, але батьки завжди скупилися на ласку та ніжність для неї. Вони хотіли іншої дитини: активної, непосидючої, впевненої в собі. А Ольга любила усамітнитися в кутку і читати книжки. Або мріяти про щось своє. У старших класах мама з татом відверто казали, що Ольжині успіхи їх не задовольняють. Звісно, вона вчилася непогано, але… Батьки щоразу перелічували досягнення сусідських дітей, її двоюрідних сестер, синів і доньок…

– І вам ото не стидно? – Дмитро побачив, що чиясь засмагла рука нахилила гілку його сливи. Виглянув у хвіртку, хотів лаяти злoдія та й замовк. Під парканом стояла молоденька жіночка з животом. – Вибачте, дуже слив захотілось, не стрималась… Дмитро аж почервонів, так йому стало незручно: – Та рвіть, їжте, казала моя баба: «Бог на всякого душу pодить». Я ж не побачив, хто рве. Тут пацани почали їх ще зеленцем обносити. Ото я їх і ганяю. А ви ж дитинку носите, кажуть, ні в чому відмовляти не можна, бо міль усе в хаті поїсть… Жінка розсміялась так весело й нестримно, що Дмитро й собі підхопив той сміх. Пересміявшись, сказав:…

Моє життя досить непросте.У мене появилась донька у 18 років, а все тому, що по дурості залишилась на ніч в одному селі. Коли я повідомила батькові Мартусі про її появу, то він одразу відмовився від неї. Батьки спочатку не розуміли мене і сказали їхати жити з Мартою не в село, а до тітки у сусіднє село. Моя рідня, тобто тітка та бабуся скептично поставилась до того, що я маю дитину, але потім якось звикли. Так, до першого класу Мартусі ми жили у селі. Потім якось літом перед тим, як віддавати малу в школу, я подумала, що було б добре їхати у місто. Там винаймала квартиру зі своєю подругою і так…

Серйозно: потрібно гарненько постаратися, щоб перекинути свій триколісний велосипед і змусити тебе псіханути по-справжньому. Ти чуєш дзвін, ти знаєш, звідки він, але вже навчилася розрізняти, де сполох, а де – дзвіночки з блазня шапки. Я спочатку хвилювалася, думала – старію, втрачаю чутливість, далі тільки гірше – хуртовина, заметіль, льоди. Але ні – це не чутливість втрачається, а рецептори перебудовуються: тепер ти відгукуєшся на інше, і про інше, як море, хвилюєшся, і зачіпають тебе тепер до глибини душі зовсім інші речі – прості, теплі, лампові, побутові. А не ось це ось «шукаю себе». Себе не знайдеш внутрішньоутробно – себе треба робити. Варитися у стосунках, бути битим і приголубленим, коханим і кинутим;…

Старші зможуть впоратися, незабаром вони стануть повнолітніми. Михайлик… – вона зробила паузу. – Він не може обійтися без матері. І я не можу розраховувати на чоловіка! Пообіцяй, що подбаєш про нього? Мене звати Оксана. Я розповім про нашу спільну долю з сестрою. Ми завжди казали, що у нас одна добра душа на обох. Батьки виховували нас скромно, проте навчили нас найголовнішого — людських цінностей. Інколи, ми з сестрою вважали, що те, що вчать нас батьки нам ніколи не пригодиться, проте потім зрозуміли, що все-таки краще було б їх слухати. Ми закривали очі на батьківські слова і мамині поради і завжди думали, що ми мудріші. Моя сестра Аня бунтувала більше, ніж…

У нас з дружиною є великий будинок, город і автомобіль. Ми вже літні люди, тому вирішили оформити все на наших дітей в рівних частках…. Але діти проти того, щоб ділити спадщину порівну, кожен з них вважає, що все має належати тільки йому. Але я хочу, щоб діти жили в мирі. Як мені цього досягнути? Ми зі своєю дружиною досить забезпечені. Живемо у великому особняку, маємо велике подвір’я, город та автомобіль. Йдуть роки, а ми все старіємо, а тому ми вирішили, що варто переписати спадщину на дітей. У нас їх двоє — син та донька. Обоє вони вже давно мають власні сім’ї. Син Назар колись допомагав мені на будові: щось привезти,…

Є у мене знайома жінка – Наталя. А у Наталі мама, чоловік і донька Ніка п’яти років. Наче звичайна сім’я. Але нещодавно у них трапилась одна подія, яка змусила мене задуматись і зрозуміти, що ніколи не варто поспішати з висновками. Адже часом наші діти є набагато розумнішими і мудрішими за дорослих… Далі передам розповідь зі слів Наталі: Телефонують мені нa paбoтy з дитячого садочку і наполегливо рекомендують підійди за дочкою Нікою раніше. – Що трапилось? – запитую. – Що з Нікою? – З вашою донькою все добре, але нам з вами потрібно серйозно поговорити. – Голос виховательки звучав досить холодно. Намагаюсь зосередитися на роботі, виходить погано, відпросилася, біжу в садочок.…

Їхня пильна сусідка, яка любила слухати всі інтриги в будинку так і не дочекалася гучного скандалу, все пройшло спокійно. Одного ранку, Ярина провела чоловіка на роботу і закрила двері. Тихо повернулася назад на кухню і вирішила допити свою ранкову каву. Під час цього ритуалу вона любила дивитися у вікно. Ярина разом з чоловіком проживали в багатоповерховому будинку. З її вікна виднілася річка. Ярина дуже привикла до своєї квартири. Вона цінувала всі дрібнички, які вони з чоловіком привозили з різних куточків світу. Але нічого з цього вона не хотіла брати у своє майбутнє. Вона не ображалася на свого чоловіка, а просто втомилася від нього. Втомилася від того, що він постійно порівнював…

Недавно я вийшла заміж. Своєму чоловікові запропонувала жити у мене у квартирі, хоч у нього теж є своє житло, але моя квартира була значно більша. Ми навіть довго не обдумували над тим, де жити після одруження. Моя трикімнатна квартира знаходилася майже в центрі міста, до роботи було добиратися близько обом. А його двокімнатна була у поганому стані, потрібно було зробити ремонт та й знаходилася вона на виїзді з міста. Мій чоловік запропонував зробити косметичний ремонт в його квартирі і щоб житло не простоювало, здавати його в оренду. Я сама розуміла, що зайвими гроші нам не будуть точно. За декілька тижнів ми пофарбували стіни, поклеїли шпалери, замінили техніку, оновили меблі. Все…

– Мені потрібно придумати якусь вагому причину, щоб на весілля не йти! – говорить своїй подрузі Варвара. В голову нічого зараз не приходить, скажу просто, що сильно занедужала. Звичайно, що тоді питань до мене не буде, чому я пропустила весілля, але я так боюся на себе лиха наговорити. Що ти порадиш? Що можна ще придумати? – Ти хочеш сказати, що шукаєш причину, аби не йти на весілля до свого рідного сина? – Ти все вірно зрозуміла. Мати Наталі взяла на себе витрати за ресторан, лімузини, музику. все по вищому розряду буде у них — відеозйомка, фотографи, великий торт від відомого кондитера. – І вона все це оплатила вже? Пощастило, що…