Оксанко, ти хрещена мати моїх дітей. Ти знаєш, що це означає? Що ти подбаєш про них, коли мене тут не буде.

Старші зможуть впоратися, незабаром вони стануть повнолітніми. Михайлик… – вона зробила паузу. – Він не може обійтися без матері. І я не можу розраховувати на чоловіка! Пообіцяй, що подбаєш про нього?

Мене звати Оксана. Я розповім про нашу спільну долю з сестрою. Ми завжди казали, що у нас одна добра душа на обох. Батьки виховували нас скромно, проте навчили нас найголовнішого — людських цінностей. Інколи, ми з сестрою вважали, що те, що вчать нас батьки нам ніколи не пригодиться, проте потім зрозуміли, що все-таки краще було б їх слухати. Ми закривали очі на батьківські слова і мамині поради і завжди думали, що ми мудріші. Моя сестра Аня бунтувала більше, ніж я, адже була старшою.

Йшли роки і сестра вступила в коледж до Рівного. Там вона у 17 років почала зустрічатись з чоловіком, якому було 30 років і раптово чекала дитину від нього. Весілля зробили його батьки, а тому наші мама з татом вважали, що так і мало бути. Сестра жила у Рівному, а я все більше віддалялась від неї.

Про чоловіка Ані говорили багато. Мовляв, Дмитро (чоловік сестри) не пропускав жодної спідниці і був ще тим бабієм. Проте не дивлячись на закиди людей, їхні стосунки були щасливими, а після появи другої дитини — доньки все стабілізувалось. Поступово моя сестра мала трьох дітей, яким я стала хресною (бо у нашому селі казали, якщо мати багато племінників, то їх доля буде кращою). Я завжди любила своїх племінників: Назарчика, Веронічку та Михайлика. Проте я досить рідко їх бачила, адже поїхала вчитись в університет.

Після закінчення навчання в університеті, я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Іваном і через два роки ми також одружились. Спочатку ми заробляли гроші на житло у Польщі, а потім почали думати за дитинку. Я мала велике бажання мати дитину, але ніяк не виходило. Лікарі призначили дороге лікування за кордоном і треба було відкладати досить велику суму грошей. Я не могла б подумати, що я не зможу мати дітей! Я дивилась на сестру і таки хотіла мати хоча б одну малечу.

Читайте також Але діти проти того, щоб ділити спадщину порівну, кожен з них вважає, що все має належати тільки йому. 

Якось я приїхала до сестри і побачила, що вона почала погано себе почувати. Її обличчя було блідим, а вигляд дуже стомленим. Я залишилась з її дітьми, в час, коли Аня пішла здавати аналізи. У неї виявили невиліковну і хворобу і їй залишалось жити всього три місяці. Шансів на спасіння не було. Сестра прийшла до хати і сказала:

– Оксанко, ти хрещена мати моїх дітей. Ти знаєш, що це означає? Що ти подбаєш про них, коли мене тут не буде. Старші зможуть впоратися, незабаром вони стануть повнолітніми. Михайлик… – вона зробила паузу. – Він не може обійтися без матері. І я не можу розраховувати на чоловіка! Пообіцяй, що подбаєш про нього?

У кімнаті запанувала тиша. Сльози потекли в мене на очах. Я не могла відмовити у проханні сестри. Я просто обійняла її і кивнула на знак згоди. Сестра пішла три роки тому. Ми до останнього молились і надіялись, що Бог не забере нашу Анічку. Проте через те, що вона була сильна ми втратили її звичайно пізніше. Тепер вона назавжди наш Ангел Охоронець.

До слова, Михайлик був складною дитиною, а тому, щоб знайти до нього підхід треба було докласти чимало зусиль. Офіційно ми є батьками Михайлика. Двоє старших залишилися з батьком. Завдяки вихованню наших батьків, то мені було легше виконати душевне прохання сестри – піклуватися про дітей, коли Бог кличе до себе їх біологічну матір. Зараз ми також очікуємо немовля і надіємось на те, що Бог дасть нам здорову та щасливу дитинку. Бог бачить наші діла і робить усе для того, щоб ми були щасливішими!