Коли ти закохана водночас у двох
Їхала, вешталася незнайомими вулицями, закохувалася в нові міста, не боялася загубитися, міцно спала в літаках і потягах, проте часто не могла заснути у власному ліжку. Випадкові перехожі – цілковиті незнайомці з чужих міст у далеких країнах – перетворювалися на чудових співрозмовників. А деякі навіть на друзів. Поверталася додому, а відчуття були такі, як бувають, коли обіймає чоловік, що носить на собі запах міцних парфумів. Поверталася додому, а на тобі залишалися пахощі тих міст.
Куталася в його обійми й мовчки слухала, як б’ється його серце – так рівно, так правильно, так спокійно. А потім засинала, і видавалося, що то потяг несе тебе знову далеко від дому.
Коли ти закохана водночас у двох, у Чоловіка й у Великий Шлях, ніколи не знаєш, де закінчується твоє сьогодні. Не знаєш, що таке паркан, бо для тебе кожен паркан – то рейки, які ведуть удалечінь.
Читайте також Але ти подобаєшся мені. І я вже не знаю, чи це колись минеться.
– Коли це все буде позаду, я попрошу тебе прочитати мені казку, – казала ти йому. – Згорнуся собі клубочком, заплющу очі й тихо віритиму, що дива трапляються частіше, ніж ми сміємо про них мріяти.
Він кивав, пригортав тебе дужче до себе, а тоді, назавтра, притуляв долоню до скла у твоєму потязі. Їхала – він дивився тобі услід.
Знала, що скоро буде нова зустріч, а поки в тебе було побачення з Великим Шляхом – і притулялася щокою до вікна, проводила пальцями поторсаними кутиками старої валізи, просила провідника зробити чаю з лимоном і згадувала, який смачний чай удома.
Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»