— Ти повинна вибачитися перед моєю мамою за те, що  появилась не в той день тижня. Це псує її астрологічну карту, — абсолютно серйозно сказав чоловік.Ми хотіли одружитися в червні, але Валентина Іванівна, озброївшись астрологічними таблицями та роздруківками з інтернету, заявила, що Венера перебуває в ретроградному русі, а тому шлюб приречений на зради, сварки й фінансові проблеми.

— Ти повинна вибачитися перед моєю мамою за те, що  появилась не в той день тижня. Це псує її астрологічну карту, — абсолютно серйозно сказав чоловік.

Олег стояв посеред кухні з надкушеним бутербродом із сиром у руках. На ньому була кумедна піжама з коргі, а на обличчі — вираз непохитної впевненості у власній правоті.

Я повільно поставила горнятко кави на стіл. Дзвін порцеляни об скло прозвучав неприродно голосно. Секундна стрілка настінного годинника встигла зробити кілька кіл, перш ніж я змогла вимовити бодай слово.

— Перепрошую, що? — перепитала я, щиро сподіваючись, що через недосип мені просто почулося.

— Мама вчора пів ночі перераховувала сумісність наших натальних карт, — терпляче пояснив Олег таким тоном, ніби розмовляв із дитиною. — І нарешті зрозуміла, чому в неї минулого тижня загострився артрит і чому скинув листя фікус на балконі. Виявляється, твоя енергія середи входить у конфлікт із її висхідним Юпітером. Ти мала появитись в четвер. Це ж очевидно, Маріє. Середа — день Меркурія, день хаосу та обману. А мама — людина Сатурна. Ти руйнуєш її вібрації самим фактом свого існування.

Я мовчки дивилася на чоловіка, за якого вийшла заміж три роки тому.

Тоді він здавався мені добрим, трохи інфантильним, але дуже турботливим програмістом зі Львова. Його прив’язаність до матері, Валентини Іванівни, я сприймала як зворушливу синівську любов.

Я навіть не здогадувалася, що виходжу заміж не за Олега, а за мамині гороскопи.

— Олеже, — спокійно сказала я, відчуваючи, як усередині повільно закипає істеричний сміх. — Я появилась  двадцять сім років тому. У середу. О другій годині дня. І, повір мені, я ніяк не могла вплинути на цей процес. Я не можу вибачатися за те, що моя мама мала  мене не в той день, який був би зручний Валентині Іванівні.

— От бачиш! Знову ця твоя меркуріанська впертість! — Олег розвів руками, мало не впустивши бутерброд. — Ніхто не просить тебе появлятись заново! Мама просто хоче, щоб ти визнала свою кармічну провину й щиро попросила пробачення. Сьогодні ввечері поїдемо до неї. Купиш білі лілії — вони очищують ауру — і скажеш: «Валентино Іванівно, мені дуже шкода, що вібрації моєї появи порушують ваш душевний спокій». Що тут складного? Заради миру в сім’ї!

Я заплющила очі.

Переді мною промайнули всі три роки нашого шлюбу.

Усе почалося ще з дати весілля.

Ми хотіли одружитися в червні, але Валентина Іванівна, озброївшись астрологічними таблицями та роздруківками з інтернету, заявила, що Венера перебуває в ретроградному русі, а тому шлюб приречений на зради, сварки й фінансові проблеми.

Весілля перенесли на листопад.

У день розпису Київ накрив мокрий сніг із дощем. Я зіпсувала нові туфлі, застудилася і два тижні лікувала бронхіт.

Зате, як запевняла свекруха, ми одружилися в ідеальний місячний день.

А потім почалося справжнє пекло…

Решту дня я провела в зборах. Але збиралася я зовсім не на сімейну вечерю.

Я дістала з шафи дві великі валізи й почала методично складати в них свої речі. Одяг, косметику, документи, улюблені книжки.

Працювала швидко й зосереджено.

Раптом виявилося, що за три роки шлюбу я нажила не так уже й багато речей, які справді хотіла б забрати із собою. Більшість предметів у квартирі купувалися після схвалення Валентини Іванівни й несли на собі відбиток її «правильних енергетичних вібрацій».

Нехай залишаються.

Закінчивши пакування, я відправила валізи кур’єрською доставкою до своєї подруги Марини.

У повідомленні написала:

— Маринко, приймай вантаж. Увечері буду особисто з пляшкою вина. Мій шлюб став жертвою невирівняних чакр.

За хвилину прийшла відповідь:

— Вино вже охолоджується. Подробиці тільки при особистій зустрічі!

Потім я відкрила ноутбук.

Якщо вже мені належало просити вибачення за власну появу , треба було підготуватися належним чином.

Наступні дві години я вивчала найбожевільніші езотеричні форуми, виписуючи терміни, від яких у будь-якої адекватної людини почав би сіпатися окомір.

О шостій вечора я вийшла з дому.

У квітковому магазині купила букет.

Але не білі лілії.

Я обрала величезні, яскраво-червоні гладіолуси.

Квіти були схожі на криваві мечі.

Ідеально для прощального виступу.

Квартира свекрухи зустріла мене густим запахом пахощів із сандалом.

Дихати було важко.

Валентина Іванівна відчинила двері особисто.

На ній було щось середнє між домашнім халатом і мантією чаклунки. Бордове безформне вбрання було обвішане дзвінкими амулетами, а на грудях висів величезний аметист.

Олег уже був там.

Він метушливо роззувався і дивився на матір із відданістю, гідною середньовічного лицаря.

— Маріє! — свекруха побачила букет і насупилася. — А це що таке? Я ж просила білі лілії! Червоний колір на спадаючому Місяці притягує агресивні сутності нижнього астралу!

— Вибачте, Валентино Іванівно, — я зробила максимально невинний вираз обличчя. — Лілій не було. Але флористка запевнила, що ці гладіолуси вирощені на схилах священної гори Кайлас і заряджені енергією безумовного прийняття.

Олег нервово ковтнув.

Але свекруха, почувши слово «Кайлас», помітно пом’якшала.

— Гаразд… нехай буде так. Проходьте до вітальні. Стіл накритий за всіма правилами фен-шуй.

У кімнаті панував напівморок.

На столі, вкритому чорною скатертиною, стояли тарілки з сумною вегетаріанською їжею.

Посередині велично височів цибулевий пиріг.

Ми сіли.

Валентина Іванівна зайняла місце на чолі столу.

Кілька хвилин вона мовчки дивилася на мене поглядом верховної жриці, яка оцінює недостойну послідовницю.

Нарешті заговорила:

— Отже, Маріє. Олег сказав, що ти усвідомила свою помилку. Це похвально. Не кожна людина, появлена  під знаком Близнюків у меркуріанську середу, здатна на саморефлексію.

Я перевела погляд на чоловіка.

Він сидів із рівною спиною і серйозно кивав кожному слову матері.

— Я слухаю тебе, Маріє, — велично промовила свекруха. — Мої канали сприйняття відкриті.

Я повільно підвелася.

Сперлася руками на край столу.

І подивилася їй просто в очі.

— Валентино Іванівно, — почала я низьким урочистим голосом. — Я довго аналізувала свої вібрації. Заглядала в кармічні вузли. Медитувала над астральними потоками.

Свекруха задоволено прикрила очі.

Олег усміхнувся.

— І я визнаю, — продовжила я, — що моя поява  в середу не було випадковістю. Це був ретельно спланований акт космічного саботажу.

Очі Валентини Іванівни миттєво розплющилися.

— Що ти таке говориш?

— Я передаю послання Всесвіту! — урочисто вигукнула я. — Ви вважаєте, що ваш артрит загострюється через мою енергетику? Ні! Усе почалося ще в минулому житті! За часів трипільської культури ви викрали в мого роду священний бубон! І тепер моя меркуріанська сутність повернулася, щоб стягнути кармічний борг!

Олег поперхнувся компотом.

— Маріє, припини! — пискнув він. — Мамі не можна нервувати!

— Мовчи, смертний! — гримнула я.

Олег від несподіванки буквально втиснувся в спинку стільця.

Я знову повернулася до свекрухи.

— Ви хотіли вибачень? Будь ласка! Я щиро прошу пробачення за те, що моя аура виявилася надто потужною для вашого астрального коридору. За те, що мій Меркурій руйнує ваші чакри ілюзій. І за те, що ваш фікус не витримав енергетичної конкуренції.

Я зробила паузу.

Дістала з сумочки обручку.

І поклала її на стіл поруч із цибулевим пирогом.

— Олеже, завтра я подаю на розлучення. Сподіваюся, ви з мамою підберете для цього максимально сприятливу фазу Місяця.

У кімнаті запала така тиша, що чути було навіть цокання годинника.

— Ти… одержима! — нарешті видихнула Валентина Іванівна.

— Ні, — усміхнулася я. — Просто вільна.

Я розвернулася і вийшла.

На вулиці стояв теплий літній вечір.

Повітря було свіже, без домішок сандалу, пачулі та чужих забобонів.

Я глибоко вдихнула.

І вперше за останні три роки відчула, що можу дихати на повні груди.

Телефон завібрував.

«Олег».

Я скинула виклик.

Потім додала його номер до чорного списку.

І номер Валентини Іванівни теж.

Деякі зв’язки варто обривати остаточно.

За десять хвилин я вже їхала в таксі до Маринки.

Дивлячись на вечірні вогні міста, я раптом усміхнулася.

Я появилась в середу.

І це був чудовий день для того, щоб почати нове життя.