Саме Ти

Рахунок за електроенергію на тридцять дві тисячі гривень змусив Альону тричі перевірити цифри, перш ніж у неї перехопило подих. У невеликому таунхаусі під Києвом, де вона жила разом із дванадцятирічною донькою, цілодобово працювали лише холодильник, газовий котел і ноутбук. Помилки бути не могло — оператор електромережі зафіксував колосальне нічне споживання. Жінка вийшла на подвір’я й уважно оглянула фасад будинку. Біля зовнішньої розетки, якою вона користувалася лише для газонокосарки, за декоративним ялівцем земля була свіжа й розкопана, а на пластиковій кришці виднілися нові подряпини. Погляд Альони мимоволі ковзнув до сусіднього будинку. Пів року тому туди переїхав тридцятитрирічний Олег. Він одразу звів високий паркан, поставив величезний гараж і придбав новенький електричний позашляховик…

На її робочому місці замість дорогого німецького ергономічного крісла, купленого за власні преміальні, стояв старий радянський стілець із потрісканим дерматином і перекошеною спинкою. А винуватиця цієї підміни навіть не намагалася приховуватися. Вона безсоромно сиділа в чужому ортопедичному кріслі, поклавши під спину спеціальну подушку, і неспішно сьорбала чай із величезної чашки. — Будь ласка, встаньте. Ви сидите в моєму кріслі, — стримано сказала Олена, щойно переступивши поріг київського офісу після двох тижнів важкого грипу. Колега навіть не поворухнулася. Лише ліниво відкотилася на безшумних гелевих колесах. — Не «зайняла», а відновила соціальну справедливість, — холодно відповіла вона. — У тебе молода спина, а в мене остеохондроз і тридцять років стажу в цьому…

На кухонному столі замість нового системного блока, який вона власноруч збирала на замовлення з потужною відеокартою для роботи з відео, стояла стара пожовкла коробка початку двотисячних. Пластиковий корпус був укритий глибокими подряпинами, а поруч валявся сірий кабель живлення, перемотаний синьою ізоляційною стрічкою, та стара потерта клавіатура. — Та ти ж тільки повідомлення пишеш, тобі й цього мотлоху вистачить, — недбало кинув Денис, кидаючи ключі на тумбочку в передпокої. Він навіть не глянув на дружину. — У мене одна мама. Заради неї можна й потерпіти. Не будь егоїсткою. Через ті мікропозики її квартиру в Дніпрі вже колектори мало не забрали, а ти носишся зі своїми цяцьками. — Цяцьками? — голос Марини…

— Романе, нарешті! Ми вже зачекалися! — свекруха, Галина Петрівна, зустріла зятя просто на порозі, навіть не давши йому зняти куртку. — Машо, неси тарілки! Анатолію, йди зустрічай зятя! Роман поставив важку дорожню сумку в передпокої. Він щойно повернувся з вахти — два місяці виснажливої роботи на буровій платформі, кілька пересадок, безсонні ночі в дорозі. Єдине, про що він мріяв, — гарячий душ і кілька годин тиші. Але у невеликій квартирі на околиці Києва на нього, як завжди, чекали теща і тесть. З кухні вийшов Анатолій Іванович. — Ну що, з приїздом, зятю, — кивнув він. — Як там твої північні заробітки? Не надто кишені тиснуть? Тут, розумієш, машину треба…

— Олено, я йду від тебе, — прокашлявшись, якимось чужим, безбарвним голосом промовив Олег. — У гараж, чи що? — машинально буркнула Олена, побіжно глянувши на чоловіка. — Ні. Олено, я йду від тебе. До іншої жінки… Недочищена картоплина вислизнула з її рук і, підстрибуючи, покотилася під стіл. Кілька секунд Олена мовчки дивилася їй услід, намагаючись осмислити почуте. Потім різко повернулася й подивилася чоловікові просто в очі. Нарешті до неї дійшов справжній зміст його слів. З боку могло здатися, що вона спокійна, наче скеля серед бурхливого моря. Насправді ж у душі зійшла лавина. Лавина почуттів. Вона накрила все — кохання, радість, спільні мрії та надії на майбутнє. — І хто…

— Я тобі влаштую веселе життя! Ти мені за все заплатиш — і за ремонт, і за моральну шкоду! — несамовитий крик Віктора Петровича, сусіда знизу, пролунав на весь під’їзд київської багатоповерхівки, коли він щосили гамселив кулаками в броньовані двері квартири на п’ятому поверсі. Анна відчинила двері, навіть не встигнувши зняти кухонний фартух, і відразу відсахнулася. Чоловік років п’ятдесяти зззі злосним обличчям буквально увірвався до її передпокою, розмахуючи руками. З-за його плеча перелякано визирала дружина Жанна, тримаючи в руках оберемок мокрих пожовклих рушників. — Ви що, геть з глузду з’їхали? Чого ви кричите на весь будинок? — Анна спробувала виставити руки вперед, захищаючи свій простір, але сусід безцеремонно відштовхнув її…

Дверцята сміттєвого контейнера у дворі  багатоповерхівки глухо грюкнули,  під купою чужого мотлоху річ вартістю дванадцять тисяч гривень. Молода мама стояла посеред дитячої кімнати, стискаючи в руках засмальцьовану байкову ковдру отруйно-рожевого кольору, від якої тхнуло сирістю та старим підвалом. — Своїми модними дурницями ти ще дитині хребет зіпсуєш! — свекруха навіть не потрудилася роззутися, заходячи до спальні. — Ми вас у пелюшках носили, руками прали, і нічого, всі живі. Подякуй, що я врятувала мого онука від біди з спиною! — Де мій ергорюкзак? — голос невістки тремтів від люті. — Я замовляла його з Німеччини. У дитини має бути правильне М-положення. Куди ви його поділи? — На смітнику йому місце, там…

— Дай мені телефон, бо я зараз же викличу поліцію. Твоя солодка парочка буде пояснювати слідчому, звідки у вас взялися тридцять тисяч гривень! — голос Світлани тремтів від люті. Сестра чоловіка навіть не здригнулася. Вона недбало відкинулася на спинку стільця і спокійно помішувала цукор у каві, ніби розмова її зовсім не стосувалася. На кухні орендованої квартири в Києві розгортався скандал, який назавжди розділить родину на два ворогуючі табори. А ще вчора ввечері все здавалося цілком буденним. Золовка заїхала в гості без попередження, нібито скучила за братом. За вечерею вона була напрочуд люб’язною, хвалила запечену курку, салат і навіть кілька разів повторила, як Андрію пощастило з дружиною. Ближче до десерту жінка…

— Ти це серйозно зараз? Вона коштувала дві мої зарплати, я її з Італії замовляла! — Аліна ледве стримувала тремтіння в голосі, дивлячись на потворну обвуглену дірку просто посеред грудей ніжно-бежевого кашемірового гольфа. Її колега, провідна маркетологиня київського офісу великої торговельної мережі, лише ліниво затягнулася айкосом, випускаючи дим у стелю офісної курилки, і зневажливо пирхнула: — Та перестань уже, Аліно. У ньому й так було задушливо, я ледь не спарилася під час того дзвінка з інвесторами. Зате тепер у тебе чудова вентиляція. А то ти вічно ходиш застебнута, наче в скафандрі. Краще подякуй, що я витягнула презентацію за нас обох. Аліна оторопіла від такої нахабності. Ще пів години тому ця…

Коли Яна якось обмовилася на роботі, що везе свою 84-річну бабусю на відпочинок до Трускавця, колеги спочатку навіть не повірили. — На лікування? — Ні, просто відпочити. — Відпочити? У кабінеті запанувала тиша. Багатьом знадобився час, щоб осмислити почуте. Все-таки бабусі вже за вісімдесят. Навіщо їй далека дорога, санаторії, екскурсії та всі ці клопоти? Та й чи погодилася вона сама? Адже старші люди зазвичай звикли економити на собі. Більшість вважала, що гроші потрібно вкладати в дітей, у власне житло, у майбутнє. А не витрачати чималі суми на людину, яка прожила довге життя. Кожен подумки ставив собі запитання: а чи повіз би я свою бабусю на курорт? І чи повезуть мене…