Свого Михайла я знала ще з дитинства, бо ми вчилися в одному класі. Пройшов рік після весілля і я чекала дитину. Тоді було дуже важко. Я після 2 курсу взяла академічну відпустку, а чоловік взагалі кинув навчання й працював на декількох роботах. Потім я навчалася на заочному. Проживали ми тоді на квартирі, яку чоловікові виділили на заводі. Знову був дефіцит грошей. Я майже нічого не встигала, адже сама виховувала двох дітей і при цьому ще змушена здавати сесію. Після закінчення університету, я пішла працювати до чоловіка на завод. Діти вже ходили в садок. Наше матеріальне становище покращувалося й одного літа ми навіть поїхали відпочивати на море. Згодом ми вже навіть…

За ним постійно хтось бігає. Він може обирати серед десятків жінок. В нього три дипломи про вищу освіту. Зараз має свій бізнес, купив квартиру, машину, постійно літає в відпустку. Жінки не витримують його. Спочатку липнуть, як мухи на мед, а потім тікають. Мій брат не тиран, він не піднімає руку на жінку, не підвищує голос. Ми з мамою вправимо йому мізки, якщо він образить свою дівчину! Біда брата в жорсткому характері. Він диктатор. Має бути так, як хоче він. Іншої думки не існує, тільки його. Брат слухає мене і маму. На цьому все. Думку інших жінок не сприймає взагалі. Остання його жінка — Надія. Надзвичайно хороша! Ми з мамою натішитися…

Навчаюсь я в 11 класі, моя мама працює наглядачем в музеї, а тато – програміст. Звичайна сім’я, нічого особливого. Мої батьки вже разом 19 років і як мені здавалося, вони щиро кохали один одного. Я завжди брала з них приклад. Одного разу, я дізналася одну неприємну новину. У мене в школі скасували заняття з танців, тому я поверталася додому раніше ніж зазвичай. Коли я підіймалася по сходах, то побачила, як з нашої квартири спокійно виходить незнайомий мені чоловік. На порозі він обернувся до моєї мами, а вона його обняла й поцілувала на прощання. Я одразу вибігла на вулицю й почекала поки чоловік сяде у свою машину. Вдома мама поводилася, як…

Зустрілися на роботі, коли чоловік працював у компанії, а дівчина тільки прийшла влаштовуватися на роботу. Тарас побачив її, відчув, це його майбутня дружина. Так і познайомилися. З того часу зустрічаються. Нещодавно святкували триріччя від першого побачення. Гарне свято вийшло. Розмови про одруження ведуть доволі давно. Людмила до заміжжя відноситься серйозно. Тому вони до сих пір живуть окремо. Після весілля заявила дівчина: будемо вити своє гніздечко. Вони вже познайомилися з батьками. Батьки з обох сторін згодні. Нехай діти одружуються і живуть. Але трапилася заминка. Не можуть дійти згоди, де потім будуть жити. Річ у тім, що Тарас збирає гроші на квартиру. Залишилось зовсім небагато, але прийдеться потерпіти, щоб купити квартиру.  …

У день, коли подружжя відмічало свій 25-й ювілей спільного життя, чоловік сказав: що дуже добре пам’ятає ті часи, коли вони жили ще в маленькій однокімнатній квартирі та спали на незручному матраці, дивились чорно-білий телевізор й мріяли про дорогий автомобіль. А зараз у нього багато грошей, приватний будинок, величезний телевізор, комфортне ліжко, ось тільки поруч з ним спить 50-річна жінка, а він вважає, що достойний молодої 25-річної партнерки.   Його дружина довго не думала що відповісти. Вона сказала, що він може йти з дому та шукати собі молоду пасію, але в цьому випадку йому доведеться знову стати молодим, спати на поганому матраці, дивитись старий телевізор, жити в маленькій квартирі і їздити…

Сьогодні я побачив в автобусі  дівчину з гарним золотистим волоссям. Вона здавалася такою щасливою … Мені було шкода, що моє обличчя не було таким сяючим. Раптом, коли вона встала і рушила до дверей, я помітив, що у дівчини була лише одна нога, вона була на милицях. Але проходячи повз мене … вона посміхнулася! О, Боже, прости мене, коли я скаржусь. У мене обидві ноги. Світ мій! Я зайшов купити цукерок. Хлопчик, який їх продавав, був таким милим. Я почав розмовляти з ним. Він здавався таким задоволеним своїм життям. Я не поспішав, я міг дозволити собі запізнитися. Коли я виходив, хлопець сказав мені: “Дякую, пане!. Ти дуже хороший. Приємно розмовляти з…

Ще з того моменту, як моя донька почала зустрічатись з ним, я зрозуміла, що вона буде за ним як за кам’яною стіною. І вже протягом багатьох років у них панує взаєморозуміння та любов. Але зараз мова буде про інше. Сьогодні зателефонував мені зять та одразу почав виставляти мені претензії: – Мамо, вам не здається, що ви про дещо забули? – Я нічого не забувала, не розумію, про що ти зараз говориш. – Мамо, ми вже давно з вами не говорили та не пили каву. Після роботи я заїду за вами та підемо посидимо в кафе! Читайте також Ми з дружиною майже нічого собі не купуємо, а моя теща на собі…

У моєї тещі була простора чотирикімнатна квартира в самісінькому центрі міста. Галина Петрівна понад 14 років працювала в Італії, тому й змогла придбати таку квартиру, а ще відкласти велику суму грошей. Містечко у нас не велике, тому ми ніколи не думали про розмін житла. Моя дружина була єдиною донькою в сім’ї. Кімнат у квартирі вистачало кожному, спочатку ми жили всі в злагоді, я й дружина працювали, добре заробляли. Коли ж у нас появилась двійня, то наші справи дещо погіршились, оскільки, дружина тепер була в декретній відпустці, а я втратив хорошу посаду, тому що фірма в якій я працював збанкрутувала. Довелось шукати будь-яку роботу, грошей нам не вистачало взагалі. На допомогу…

Коли ми з Русланом познайомилися, я була неймовірно щаслива! Він був мужнім, сильним та надійним чоловіком, поряд з яким жінка відчувала себе справжньою принцесою. Я завжди мріяла про такого чоловіка, адже своє дитинство я провела без батька. Мама постійно й багато працювала, вона завжди була втомлена, тому що намагалася дати мені абсолютно все.   Жила я так тому, що матір не змогла пробачити батькові його зраду й просто виставила з речами за двері. Мене тоді ніхто не питав, чи хочу я з ним спілкуватися, чи ні. Та й він ніколи не намагався хоча б трохи наладити зі мною контакт. Саме тоді я вирішила, що моя родина буде кардинально іншою. Я…

Вже понад 20 років тому я поїхала до Франції й залишилася там жити. Після школи, мені запропонували дуже вигідну програму навчання й втрачати такий шанс я не хотіла. Там я знайшла свого чоловіка й вийшла заміж. Зараз в мене вже двоє дітей.   У рідному селі в мене залишилася мама та сестра. Додому я приїжджала рідко, адже робота та сім’я не дозволяли робити цього занадто часто. Мама говорила, що в неї все добре, сестра наче допомагає.   Раз на три місяці я перераховувала сестрі певну суму грошей, аби вона передавала їх матері та забезпечувала її усім необхідним. Контролювати цей процес я не могла, адже була занадто далеко та й довіряла…