Час молодості пролетів швидко, я і чоловік стоїмо на порозі старості.
Свого Михайла я знала ще з дитинства, бо ми вчилися в одному класі. Пройшов рік після весілля і я чекала дитину. Тоді було дуже важко. Я після 2 курсу взяла академічну відпустку, а чоловік взагалі кинув навчання й працював на декількох роботах.
Потім я навчалася на заочному. Проживали ми тоді на квартирі, яку чоловікові виділили на заводі. Знову був дефіцит грошей.
Я майже нічого не встигала, адже сама виховувала двох дітей і при цьому ще змушена здавати сесію. Після закінчення університету, я пішла працювати до чоловіка на завод. Діти вже ходили в садок. Наше матеріальне становище покращувалося й одного літа ми навіть поїхали відпочивати на море. Згодом ми вже навіть стали законними власниками цієї квартири.
Правда, в 31 рік сталося те, чого я дуже боялася – я мала третю дитину. Наталочка була справжнім чудом, але чоловікові знову доводилося більше працювати, адже я сиділа вдома. Так діти стали дорослішати, а ми з дня в день шукали якісь підробітки, що забезпечувати сім’ю.
Читайте також Більше в брата не було дівчини. Такими темпами, він залишиться сам до старості!
Старша донька навчалася на третьому курсі університету, коли заявила нам, що хоче одружуватися. Звичайно ж, довелося серйозно витратитися на весілля і все інше. Надалі допомогли їм з покупкою квартири. Адже ми як ніхто інші розуміли, що без особистого житла, нормального сімейного життя у дітей не вийде.
Весь цей час середній Олег бачив, як ми постійно допомагали його старшій сестрі й став вимагати від нас власне житло і машину. Ми тоді були шоковані, але він мав серйозний аргумент: стверджував, що сестру любимо більше, ніж його. Чоловік оформив на себе черговий кредит на квартиру, а я на себе на машину.
Наша молодша донька ніколи нічого в нас не просила, вступила до ВНЗ самостійно на державне, але ми розуміли, що їй також потрібно придбати житло, адже не можна робити різницю між дітьми. Для цього ми знову влізли в борги.
Час молодості пролетів швидко. Про те, що я і чоловік стоїмо на порозі старості, ми зрозуміли тільки тоді, коли Михайло занедужав. Через те, що за ним потрібно було доглядати, я змушена була піти з роботи за 2 роки до пенсії. Правда, після лікування йому стало краще і я з полегшенням зітхнула. За весь цей час ніхто з дітей не навідав батька.
Старша донька сказала, що у неї маленька дитина, вона не має змоги приїхати. Олег кричав в слухавку, що його не відпускають з роботи, а молодша після навчання поїхала жити за кордон.
