Арабська мудрість говорить: “Ви будете прощати близьку людину, поки не зненавидите її”. Я тільки недавно прочитала цю фразу і зрозуміла, що в нескінченному прощенні немає виходу на світ, немає результату у вигляді відполірованих до ідеального стану відносин. Є тільки морок, темрява, глухий кут і сморід. Тобі плюють в душу і б’ють в спину, а ти прощаєш і прощаєш. Не треба так. Треба віддалятися. І йти. Навіть від найближчих. Читайте також Ми живемо поруч, як зовсім чужі люди, і я впевнена, що була б у нього можливість піти, він би пішов, тільки йти йому нікуди. Але висновок один: потрібно уникати будь-якої кабальної залежності від інших: моральної, фінансової, фізичної. Потрібно залишати собі…

Свою історію я почну з того, що ми з сином (йому 30-ть років) живемо в одній квартирі, так як по іншому у нас не входить, йому нікуди піти. Раніше я мала невеликий, бізнес (я займалася дизайном інтер’єрів), добре виглядала, непогано заробляла і, в загальному, була досить щаслива. Погано на той час було те, що я тоді дуже мало уваги приділяла своєму єдиному синові, мало проводила з ним часу, часто віддавала його бабусі та дідусеві. Останній клас школи він закінчував у бабусі з дідусем в сусідньому місті, тому що мій останній чоловік Андрійка просто не переварював. Бог покарав мене за цей вчинок, з чоловіком я розлучилася. Син повернувся, вступив до університету,…

Дитина просить: «Пограйся зі мною!». Бабуся просить: «Заїдь до мене хоч на п’ять хвилин!». Чоловік каже: “Посидь зі мною, давай разом подивимося кіно!”. Собака приносить м’ячик і просить його покидати. Або погуляти довше просить. Але ми не маємо часу. Коли сидіти на дивані чи кидати м’ячики? Часу зовсім немає, стільки справ та турбот… А з чужими, по суті, людьми ми ведемо довгі розмови; неввічливо ж обірвати співрозмовника та покласти слухавку. Або не відповісти на чергове повідомлення. І неввічливо піти із нудного заходу, куди нас запросили. Або вказати приятельці, що засиділася, на годинник… Це якось не прийнято. І безліч часу йде на таке спілкування… Для своїх не залишається. І своїм так…

Мій брат вважає себе дуже відповідальною людиною. Коли він розлучився з першою дружиною, то залишив їй і дитині квартиру. Із другою дружиною він узяв кредит на 10 років, зробив другу дитину і розлучився. Після другого розлучення він повернувся жити до нас з мамою. Кредит платити він продовжує, ще 4 роки буде, зате його друга дружина залишилася при квартирі. Близько року тому він привів в нашу з мамою квартиру, в якій сам живе на пташиних правах, нова дружина. Абсолютно безруку безвідповідальну безробітну істеричку, яка вже встигла залетіти. Третю Третю дружину брата не турбує взагалі нічого: ні відсутність роботи, ні відсутність житла, ні те, що її чоловік віддає половину зарплати за квартиру…

Єдина річ, яку моя майбутня дружина мусить вміти і робити добре — це готувати. Звісно, я звертаю увагу на зовнішність і характер, без цього ніяк, але кулінарні уміння для мене дуже важливі. Ні, я не фанатично люблю їжу, але працюю на будівництві, займаюся спортом. Тож люблю смачно і поживно поїсти, не тільки салатики, але і виглядаю відповідно дуже переконливо, майже богатир. Не можу сказати, що мені ніколи не зустрічалися хороші дівчата, це зовсім не так. Вперше я одружився , кохання затьмарило розум і я не звертав увагу на побутові навички дружини, а їй майже і не було. Чи то мама не навчила, чи лінощі брали гору, але кохана зовсім не…

Дружина працювала в кіоску, який відкривався тільки на літній сезон з травня по жовтень, коли починали приїжджати дачники. А чоловік підробляв у людей на різних роботах: перекопати город, пофарбувати паркан, що-небудь полагодити, нарубати дров і так далі. В одному з бараків біля залізниці ця пара знімала кімнату. А всі зароблені гроші відправляли додому, де залишилося двоє дітей і батьки. Продавщиця любила поговорити і часто всім скаржилася на своє бідне життя, що набридло їсти одну локшину швидкого приготування, що у них немає ні постільної білизни, ні посуду толком, лише пара тарілок і чашок, купити вони нічого не можуть, оскільки всі гроші відправляють додому, адже одному з дітей потрібне лікування, яке дуже…

У нашій сім’ї дуже багато родичів, і з ними всіма ми підтримуємо зв’язок. Наприклад, до моєї мами не так давно приїздила двоюрідна сестра з онуками: приводом послужили новорічні свята. Вони пробули в її будинку числа до вісімнадцятого і не збиралися їхати до тих пір, як мама їм на це натякнула. Я ніколи не розуміла, чим керуються подібні люди. Адже ти домовляєшся з родичами, що приїдеш на якийсь конкретний термін (в даному випадку, мова йшла про один тиждень). Це ж щось означає? З чого вони взяли, що можуть просто так затриматися ще на якийсь час? І адже якщо їм скажеш, що залишитися вони не можуть, такі люди ображаються. Як так взагалі?…