«Ти себе в дзеркалі бачила? Я цілий рік терпів тебе заради грошей!» — кричав коханий, погрожуючи тітці Вероніки, але доля вже готувала йому розплату, а їй — несподівану зустріч

— А всі твої прикраси й гроші я забираю за те, що цілий рік жив із тобою, товстухо. Це, так би мовити, компенсація, зрозуміла? Чи ти справді думаєш, що на таку, як ти, хтось позариться? Ти себе в дзеркалі бачила? Та тебе й п’ятеро чоловіків не перенесуть. Як же ти мені набридла, ти навіть не уявляєш. І прикраси в тебе смішні. Ланцюжок — наче ще з дев’яностих, а ті персні взагалі жах.

Добре хоч золото, 583 проба. Продам. І запам’ятай, люба. Якщо надумаєш заяву в поліцію писати, то ходи й озирайся. І твоя тітка, яка постійно просила мене грядки на дачі перекопувати, нехай теж обережною буде. А то мало що… ще не дай Боже, старенька раніше часу на той світ відправиться. Все, бувай! — пролунали короткі гудки.

Вероніка  хотіла було присісти на лавку — ноги не тримали. Але після почутого просто впала повз неї — на траву. Гострий камінець боляче вп’явся в ногу, та вона цього навіть не помітила.

Хвилин п’ять Вероніка сиділа мовчки, намагаючись усвідомити, що це не страшний сон і не чийсь жорстокий жарт. Просто її особисте життя, яке ще вчора здавалося щасливим, розліталося на друзки.

А все через те, що вона зробила те, чого раніше ніколи собі не дозволяла, — зазирнула в телефон свого співмешканця Костика.

І такого там начиталася…

Виявилося, що крім неї в нього було ще п’ять жінок. Причому зустрічався він із ними регулярно, наче на роботу ходив. Ба більше — вони ще й гроші йому давали. А Вероніці він казав, що саме на роботі й пропадає.

Познайомилися вони у Facebook. Першим написав саме Костик. Сказав, що вона схожа на богиню, яка вийшла з морської піни, і що йому ніколи не подобалися худенькі жінки.

Вероніка тоді ніби ожила.

Зі своїм невисоким зростом і чималими зайвими кілограмами вона давно змирилася з думкою, що залишиться сама. Та й вік, як любила нагадувати колега Світлана, вже підбирався до сорока.

Вероніка не чекала принца. Просто жила.

П’ять років тому не стало її батьків — найдорожчих людей, які завжди любили й підтримували доньку. Відтоді дні стали сірими й одноманітними.

І раптом у її житті з’явилося кохання.

Щоправда, тітці Ганні Петрівні Костик не сподобався від самого початку.

— Мутний він якийсь, — казала літня жінка.

А ще додавала, що її кіт Митрофан, найдобріша душа, при вигляді Костика шипить, настовбурчує шерсть і одразу ховається під диван.

Вероніка тільки сміялася.

А даремно.

Бо старий Митрофан, як виявилося, відчував людей набагато краще за неї…

І якби вона тоді не зазирнула в телефон, то незабаром залишилася б ще й без квартири.

Костик уже вмовив її продати батьківське житло. Запевняв, що й сам додасть грошей, і вони куплять простору чотирикімнатну квартиру в центрі Івано-Франківська.

Покупець уже знайшовся, а Костик навіть «пригледів» нове житло.

— Ти ж працюєш, тобі ніколи. Я сам усе оформлю, — переконував він.

— Господи… Та я б залишилася ще й без квартири… — тихо прошепотіла Вероніка, підводячись із землі.