«Твої батьки купили тобі цю розвалюху, щоб показати, що я нікчема?!» — кричав Василь, не підозрюючи, що вже за тиждень дружина назавжди зачинить за собою двері, а його власна гордість зруйнує сім’ю

— Ти серйозно думаєш, що я сяду за кермо цього корита? — Василь зневажливо кивнув у бік вікна, за яким у дворі стояла старенька автівка. — Ти це зараз серйозно?

— Васю, я просто запропонувала… Якщо твоя машина раптом буде в ремонті або тобі терміново кудись треба буде поїхати, ти завжди можеш взяти мою. Я ж від щирого серця…

— Хочеш виставити себе кращою за мене? — чоловік глузливо посміхнувся. — Вирішила зіграти роль великодушної дружини? Мовляв, дивіться, яка я добра, дозволяю чоловікові покататися на своїй бляшанці?

— Та ні, Васю! Ми ж постійно сваримося через транспорт. Я думала, ти порадієш за мене.

— Я ніколи не сяду за кермо цієї розвалюхи! Запам’ятай це раз і назавжди. На свою машину я сам заробив, роками горбатився, щоб її купити. А тобі все дісталося просто так. Прийшли твої батьки, вручили ключі, а ти тепер стоїш тут, така горда собою. Дивитися гидко!

Дарині стало боляче до сліз.

— Так, тато не мав змоги купити мені нову машину з салону. Але їй лише сім років, і вона в чудовому стані, — заперечила вона. — Перед купівлею тато особисто відвіз її на діагностику. Там усе перевірили, двигун працює бездоганно. Вона проста, надійна і недорога в обслуговуванні.

Василь скривився.

— Авжеж. Твій тато ж у нас великий спеціаліст із уживаних машин…

— Не смій так говорити про мого батька! — підвищила голос Дарина. — Він хоча б подбав про мене. Батьки бачили, як я втомлююся, знали про мою хвору спину від постійних сумок і поїздок із дитиною. І вони зробили те, що вважали правильним — віддали свої заощадження, щоб полегшити мені життя.

— Бо їм більше нічого робити! — вибухнув Василь. — Вони хочуть показати, які вони ідеальні батьки. А я всього добився сам! І першу машину купив сам, і другу. Без чиєїсь допомоги!

— Ось у чому справа, — тихо сказала Дарина. — Ти просто заздриш.

— Чому? Цій бляшанці? — розсміявся Василь. — Та я за день на своїй машині проїжджаю більше, ніж ця розвалюха за пів року!

— Ти заздриш не машині, а тому, що тепер я більше не залежу від тебе. Тебе це дратує, правда? Тепер ти не зможеш поблажливо казати: «Сиди вдома, я сам усе зроблю». У мене з’явилася свобода, і тобі це не подобається…