Дві дружини було в нього. З другою він прожив щасливе життя, але кохав, як зізнався мені одного разу, завжди тільки першу

Дві дружини було в нього. З другою він прожив щасливе життя, але кохав, як зізнався мені одного разу, завжди тільки першу…

У нього було два шлюби. Перша дружина, Світлана, любила красиве життя, дорогі речі й увагу до власної персони. Вона мала розкішну фігуру, носила масивні прикраси, довгі нігті з камінцями й завжди говорила так, ніби весь світ був їй щось винен.

— Я хочу «Бентлі», — мрійливо промовляла вона, розтягуючи назву автомобіля. — Розумієш? Не просто машину, а справжній «Бентлі»\!

А в Олега на той час грошей вистачало хіба що на стареньку «Ладу». Та й на неї довелося позичити частину суми в матері, яка хотіла зробити молодим весільний подарунок.

Але як можна посадити кохану жінку в дешеву машину, якщо вона мріє про розкіш? Олегові було соромно навіть думати про це. Він узяв кредит, позичив гроші в друзів, знову попросив допомоги в матері й купив величезний чорний позашляховик Hyundai Santa Fe.

До омріяного «Бентлі» було далеко, але автомобіль виглядав солідно.

Світлана оглянула покупку, провела рукою по шкіряному сидінню й трохи скривила губи.

— Ну що ж, не те, про що я мріяла. Але прийму. Як кажуть, і в достатку, і в скруті, — зітхнула вона.

Олегові стало так ніяково, ніби він щойно провалив найважливіший іспит у своєму житті. Він пообіцяв собі, що наступного разу неодмінно зробить краще.

Світлана колись хотіла стати дизайнеркою інтер’єрів, але навчання не закінчила. Казала, що їй ніколи, бо на ній увесь дім, хоча домашні справи переважно виконувала найнята помічниця.

— От відкриєш мені власну студію, тоді й побачиш, на що я здатна, — говорила вона.

Олег вирішив, що це чудова ідея. Він працював на кількох роботах, майже не бував удома, а згодом відкрив перший меблевий магазин. Справа поступово пішла вгору, з’явилися постійні покупці, постачальники, перші серйозні прибутки.

Та Світлана щоразу знаходила, чого бракує.

То квартира замала, то відпочинок не в тому готелі, то подруги їздять за кордон частіше. Олег повертався ввечері втомлений, клав на стіл зароблені гроші й чекав хоча б усмішки.

А вона могла переглянути рахунки й запитати:

— І це все? Ти ж казав, що цього місяця буде більше.

Він знову брався за роботу. Через п’ять років у нього було вже три меблеві магазини, але шлюб не витримав.

Світлана зібрала валізи й сказала, що більше не хоче витрачати молодість на чоловіка, який не здатен дати їй життя, про яке вона мріє.

— Я заслуговую на більше, Олеже.

Він не сперечався. Навіть подумки погоджувався з нею. Йому здавалося, що це він не впорався, не дотягнув, не зміг стати тим чоловіком, на якого вона чекала.

Після розлучення він ще довго працював майже без відпочинку.

А потім зустрів Галину.

Вона була зовсім іншою. Струнка, спокійна, з гарними манерами й тихою усмішкою. Не намагалася справити враження дорогими речами, не порівнювала його з чужими чоловіками й не вимагала подарунків, які коштували б більше за його місячний прибуток.

Галина чудово господарювала. Могла з залишків продуктів приготувати повноцінну вечерю, а з домашнього сиру й учорашнього хліба — такі пироги, що друзі Олега просили рецепт.

Коли вони познайомилися, він виглядав виснаженим. Худий, із заглибленими щоками, у сорочці, яка давно стала завеликою, і з постійною втомою в очах.

Галина не дорікала йому за зовнішність. Годувала, турбувалася, нагадувала відпочивати й іноді просто забирала в нього телефон, коли той знову збирався перевіряти робочі справи за вечерею.

— Олеже, магазини нікуди не втечуть. А ти в мене один, — казала вона.

Поруч із нею він поступово заспокоївся. У їхньому домі завжди пахло свіжою випічкою, діти росли в любові, а вихідні проходили за сімейними обідами й поїздками до батьків.

Галина не вимагала дорогого автомобіля.

— Машина повинна нормально їздити й не ламатися посеред дороги. А яка там емблема на капоті, мені байдуже, — сміялася вона.

Коли Олег пропонував купити їй щось дороге, вона частіше відмовлялася.

— Краще відкладемо дітям на навчання. Або зробимо ремонт у кухні. Мені й так добре.

Згодом Олег став поважним чоловіком, власником кількох магазинів, батьком чудових дітей і господарем затишного будинку. Він перестав нервувати через кожну витрату, почав нормально спати й навіть набрав вагу.

Щоправда, з часом він продав частину бізнесу. Галина підтримала його рішення.

— Не обов’язково все життя бігти за більшими грошима. Треба ще встигнути пожити.

Здавалося, вони мали все, про що можна мріяти. І сам Олег ніколи не скаржився на своє життя.

Аж поки одного вечора, коли ми сиділи на терасі й пили каву, він раптом згадав першу дружину.

— Знаєш, я, мабуть, усе-таки найбільше кохав Світлану.

Я спочатку подумала, що він жартує.

— Але ж ти з Галиною стільки років разом. У вас діти, спільний дім, вона тебе підтримує. Що ще потрібно?

Олег подивився кудись удалину й усміхнувся.

— Світлана мене надихала. Розумієш? Поруч із нею я хотів підкорювати вершини. Хотів заробляти більше, купувати дорожче, ставати успішнішим. Вона змушувала мене рухатися вперед.

Я помовчала, а потім запитала:

— А Галина?

Він знизав плечима.

— З Галиною добре. Вона чудова дружина, прекрасна мати. Але з нею я вже нікому нічого не хочу доводити.

І тоді я зрозуміла одну річ. Можливо, Світлана справді була його великою любов’ю. Але чи була вона любов’ю до самої жінки, чи до того чоловіка, яким він намагався стати поруч із нею?

Бо Галина не змушувала його підкорювати світ. Вона просто створила дім, у який йому хотілося повертатися.

І знаєте, що мене найбільше здивувало в цій історії? Олег досі вважав, що перша дружина подарувала йому крила, а друга навчила жити спокійно.

А мені чомусь здавалося, що одна змушувала його все життя доводити власну цінність, а інша й без жодних доказів вважала його достатньо хорошим.

І якщо це не любов, то що тоді любов?