«Серйозно принесла його додому?!» — закричала донька, коли дізналася, кого мама підібрала на вулиці
— Твоя мама, здається, закохалася на старості років… у неї якийсь чоловік з’явився.
Ці слова я почула від сусідки моєї матері.
— Добрий день, пані Зіно, — відповіла я, трохи розгубившись.
— Як ви там? Діти як? — почала вона ніби буденно.
Але в її голосі вже було щось таке, що змусило мене насторожитися.
— Усе нормально… — сказала я обережно. — А ви чому питаєте?
Після паузи вона раптом запитала:
— Коли ти востаннє була в матері?
І тут мене ніби кольнуло. Справді… давно. Робота, діти, побут — усе змішалося в нескінченний біг.
— Давно, — чесно зізналася я.
— А ти не помічала нічого дивного?
Я напружилася.
— Дивного? У якому сенсі?
— Ну… поведінка змінилася. Вона якась… інша стала.
У грудях неприємно стиснулося.
— Що сталося? — вже майже крикнула я.
І тоді вона видихнула:
— У твоєї мами, здається, роман.
Я навіть засміялася спочатку.
— Пані Зіно, їй за сімдесят… який роман?
— А от і є! — вперто сказала вона. — Я сама бачила.
І далі почала розповідати.
Нібито моя мама бігала по району, купувала рибу, питала поради, що краще взяти, і весь час згадувала якогось Василя, який “дуже любить хек”.
— Він у неї тепер удома живе, — додала сусідка. — Вона його з вулиці привела!
Я на мить втратила дар мови.
— Може, це просто знайомий… — невпевнено сказала я, але сама вже не вірила власним словам.
— Та який знайомий! — не вгамовувалася вона. — Він у неї тепер як господар! А раптом він небезпечний? Ти ж розумієш…
Розмова закінчилася, але в голові залишився хаос.
Коли чоловік повернувся з роботи, я вже була на межі паніки.
— У моєї мами хтось з’явився, — випалила я. — Якийсь Василь.
Чоловік підняв брови.
— Ти з нею говорила?
— Ні…
— Тоді давай зараз.
Я набрала номер і увімкнула гучний зв’язок.
— Мамо, привіт…
— О, доню! — радісно озвався її голос. — Як ти там?
Я ковтнула повітря.
— Ти зараз не одна?
— Не одна, — легко відповіла вона. — Я з Василем.
Я завмерла.
Чоловік поруч теж застиг.
— І… хто він? — обережно запитала я.
На тому кінці лінії мама тихо засміялася.
— Та котик це, доню. Я ж його на вулиці підібрала. Бідний, мокрий був… тепер ось живе в мене.
Я видихнула так, ніби з мене зняли півтонни.
А чоловік поруч повільно сів і сказав:
— Ну… хоча б не чоловік.
І вперше за вечір я теж засміялася.
— Ой, та там ціла історія… — мама говорила так спокійно, ніби нічого особливого не сталося. — Я його просто на вулиці підібрала. Був мокрий, тремтів, такий нещасний, що серце не витримало. Ну як пройти повз?
Вона коротко засміялася.
— Тепер хоч є з ким удома побалакати. Не так самотньо. І знаєш, він такий характерний, іноді таке витворяє — не віриться, що живий спокій може бути таким активним.
Я повільно опустилася на стілець. У голові не вкладалося те, що я чула.
— Мамо… ти серйозно зараз? Так не можна… ти ж не знаєш, кого ти привела.
— Соню, — різко перебила вона, — не починай. Ми відповідаємо за тих, кого приручили. Я не одна, мені так легше жити. І це остаточно.
І зв’язок обірвався.
Я схопилася з місця.
— Ми їдемо до неї.
Чоловік навіть не сперечався. Він нервово ходив по кімнаті, накидаючи куртку.
— Це може бути хто завгодно, — бурмотів він. — І шахрай, і непроханий “квартирант”. Треба розібратися.
За пів години ми вже стояли біля під’їзду.
Коли чоловік відчинив багажник, я завмерла.
— Ти серйозно взяв це з собою?
У руці він тримав металевий лом.
— На всякий випадок, — сухо відповів він. — Якщо раптом доведеться “вмовляти”.
— Ніяких “вмовлянь”, — одразу сказала я. — Тільки спокійно.
Ми піднялися на поверх і без стуку зайшли всередину.
— Де він?! — майже крикнув чоловік.
— Хто? — здивовано виглянула мама з кухні. — Ви чого так влетіли?
Але він уже рвонув у вітальню, і я за ним.
І там, у кріслі, розвалившись так, ніби це його власна квартира, лежав великий рудий кіт.
Він повільно підняв голову, подивився на нас і спокійно м’явкнув, ніби оцінював гостей.
Мама зайшла слідом і лагідно сказала:
— Ось і він. Мій Василь.
Ми з чоловіком завмерли.
— Це… кіт?! — одночасно видихнули ми.
Мама здивовано підняла брови.
— А ви кого очікували побачити?
І вперше за весь вечір у кімнаті пролунали щирі сміх і полегшення.


