— І взагалі, у Валерії дуже заможний батько. Нарешті я зможу жити так, як завжди мріяв! Зрозуміла? А ще вона подарує мені дитину, не те що ти!

— Льошо, я тебе не розумію. Ти що, зовсім з глузду з’їхав? Що ти таке говориш?

— А те й означає. У мене вже давно є інша жінка! Вона молодша за мене на шістнадцять років! І я вирішив, що з нею мені буде краще.

— Та вона тобі в доньки годиться!

— Нічого подібного! Їй уже двадцять років.

Олексій підійшов ближче і самовдоволено посміхнувся.

— І взагалі, у Валерії дуже заможний батько. Нарешті я зможу жити так, як завжди мріяв! Зрозуміла? А ще вона подарує мені дитину, не те що ти!

Кожне його слово боляче різало Тетяну. Вона давно розуміла, що рано чи пізно це станеться. За п’ятнадцять років шлюбу у них так і не з’явилися діти. Але вона навіть уявити не могла, що все завершиться настільки жорстоко й принизливо.

Вони прожили разом майже п’ятнадцять років. Як у більшості сімей: були і хороші часи, і складні. Але Тетяна завжди вважала, що без взаємної поваги сім’я приречена.

— Таню, ти б хоч поплакала для пристойності, а то мені якось незручно, — єхидно посміхнувся чоловік.

Жінка лише гордо підняла голову.

— А чому я повинна плакати? Я дуже рада за тебе. Нехай хоч хтось із нас здійснить свою мрію.

Олексій невдоволено скривився.

— Ти знову зі своїми картинами! Ну яке це життя? Це ж не робота, а дурниці.

— Так, це моє хобі. Але якби я менше працювала, а ти заробляв більше, то теж могла б повністю присвятити себе улюбленій справі.

— Ой, не починай. Що б це змінило? Ти все одно не змогла мати дитину. Робота, картини… Який у цьому сенс?

Тетяна подивилася на чоловіка, який поспіхом складав речі у валізу.

— Льошо, а твоя нова… любов? Ти ж розумієш, що таке життя не може тривати вічно? Як ви збираєтеся жити? Ти ж ніколи не був багатою людиною.

— А це вже не твоя справа! Але сьогодні я добрий, тому скажу. Нам із Валерією довго працювати не доведеться. Вона подарує тобі дитину, а її батько буквально засипле нас грошима. Нам вистачить на все, не хвилюйся.

Олексій нарешті закрив валізу й попрямував до виходу.

Двері грюкнули так голосно, що Тетяна здригнулася. Вона завжди ненавиділа різкі звуки.

Підійшовши до вікна, жінка побачила новенький червоний кросовер, який під’їхав до під’їзду. З машини вискочила молода дівчина і буквально повисла в Олексія на шиї.

Бабусі на лавці біля будинку миттєво пожвавилися. Такого видовища двір давно не бачив.

«Навіть піти по-людськи не зміг», — сумно подумала Тетяна.

І раптом вона відчула не біль, а полегшення.

Останні кілька років їхнє життя давно перетворилося на виставу. Олексій майже не ночував удома, постійно десь пропадав, а вона лише робила вигляд, що нічого не помічає.

Вона все розуміла.

Просто сама не наважувалася розірвати цей клубок під назвою «родина».

Тетяна повільно взяла телефон у руки.

І вперше за багато років набрала номер людини, якій давно хотіла зателефонувати…

— Рітко, привіт. Які плани на сьогоднішній вечір?

Подруга здивовано замовкла.

— Ти мене не лякай. Що сталося? Ти з депресії вийшла?

— Та годі тобі. Не було ніякої депресії. Просто настрій останнім часом був нікудишній. Слухай, давай сьогодні зустрінемося? Посидимо десь, вип’ємо шампанського. Тим більше привід є.

На секунду в слухавці запанувала тиша, а потім Рита насторожено запитала:

— Таню, ти нормально себе почуваєш? Від голови чи від температури? А температури в тебе, бува, немає?

— Ріто, припини!

— Якщо серйозно, то я тільки за. Мені вже набридло дивитися на твоє сумне обличчя. Але…

— Що «але»?

— Та я-то можу. А тебе твій Льошенька відпустить? Хто ж йому вечерю до телевізора подасть і шкарпетки розкладе?

— Ріто, о сьомій. У ресторані «Вільна». І без запізнень!

Тетяна поклала слухавку і посміхнулася. Вона жартома погрожувала подрузі ще з дня їхнього знайомства. Втім, це анітрохи не заважало їхній дружбі.

Вона схопила сумочку й вийшла з квартири. Попереду було стільки справ.

—

Рита нервово поглядала на годинник. Минуло вже п’ять хвилин, а Таня ніколи не запізнювалася.

Та коли подруга нарешті зайшла до ресторану, Рита буквально відкрила рота від подиву.

І не тільки вона.

Усе життя Тетяна носила довге волосся, збираючи його в пучок. Тепер у неї була стильна коротка стрижка з легким світлим відтінком. Вона майже ніколи не користувалася косметикою, а сьогодні її обличчя прикрашав бездоганний макіяж.

Замість звичних джинсів і брюк на ній була легка сукня, яка вигідно підкреслювала фігуру.

— Таню… Та ну його до біса! — тільки й змогла вимовити Рита.

Тетяна урочисто поставила сумочку на стілець і сіла.

— Ну як я тобі?

— Та ти років на десять помолодшала! Тільки не кажи, що нарешті вигнала свого чоловіка!

— Не скажу. Він сам пішов.

Подруги перезирнулися, а потім дружно розсміялися.

Через пів години офіціант приніс їм пляшку шампанського.

— Це від чоловіка за сусіднім столиком, — усміхнувся він.

Рита хитро примружилася.

— Ого, Таню, а в тебе вже шанувальники з’явилися.

Тетяна усміхнулася і помахала незнайомцю рукою, запрошуючи його приєднатися.

Рита мало не вдавилася соком.

— Сьогодні ти мені особливо подобаєшся!

Чоловіка звали Ігор. Він був років на п’ять старший за них, веселий, розумний, ненав’язливий і дуже привабливий.

Засиділися вони далеко за північ.

Посадивши Риту в таксі, Ігор запропонував провести Тетяну додому.

— Я готовий хоч на інший кінець Києва їхати, — засміявся він. — Машина є, але після шампанського я за кермо не сяду.

— А не доведеться. Я живу всього за кілька кварталів звідси.

Додому вони дісталися вже під ранок. Гуляли, говорили про життя і навіть не помітили, як пролетів час.

— Таню, я так і не запитав, що ти святкувала?  Тоді я ще й подарунок тобі винен.

— Ні… Хоча дивлячись як подивитися. Учора від мене пішов чоловік.

І Тетяна усміхнулася своєю чарівною усмішкою.

Ігор здивовано подивився на неї.

— Ну ти й умієш дивувати…

—

Через три тижні Тетяна і Рита сиділи в затишному кафе.

— Ну що, як у вас з Ігорем?

Тетяна щасливо посміхнулася.

— Рітко, я не пам’ятаю, коли була настільки щасливою. Я нічого від нього не приховую. І знаєш, він сам якось справляється з моїми страхами.

— Але щось тебе все-таки гризе?

— Льоша не може заспокоїтися. Уявляєш, надіслав мені запрошення на весілля.

— Серйозно? Цікаво, навіщо?

— Думаю, хоче побачити свою нещасну, заплакану колишню дружину. Або похизуватися молодою нареченою.

— От же ж… Таню, а ти візьми з собою Ігоря. Прийдете, привітаєте молодят і підете. Нехай побачить, що світ на ньому не зійшовся.

Тим часом Олексій милувався Валерією.

— Ти в мене така красуня…

— Знаю. Як думаєш, тато прийде?

— А куди він дінеться? Ти ж його донька.

Валерія невдоволено скривилася.

— Донька… Вже рік як не дає мені ні копійки. Усе намагається навчити мене самостійності. Теж мені батько…

Олексій обійняв наречену.

— Не хвилюйся. Нікуди він не подінеться. У його доньки весілля!

Весілля вони організували в кредит. І Льоша, і Валерія були впевнені, що суворий батько нарешті змилується, пробачить свою «заблудлу» доньку і знову відкриє для неї фінансовий потік.

— Валеріє, а ти впевнена, що він прийде? — з тривогою запитав Олексій, коли до початку церемонії залишалася лише година…

— Ну що, твої батьки приїдуть? — запитав Олексій.

— Уявляєш, так! — радісно відповіла Валерія. — Тато вчора сам подзвонив.

— Не може бути!

— Правда. Думаю, він нарешті змирився і попросить мене повернутися додому.

— Скоріше за все. Ох, як я люблю такі моменти!

—

Коли Тетяна пояснила Ігорю, чого саме хоче від нього, той спочатку здивувався.

— О котрій у них розпис?

— Через дві години. А що, у тебе якісь справи?

— Як звати твого колишнього?

— Олексій. А що?

Ігор раптом посміхнувся.

— Ой, Таню, у житті бувають такі збіги… Звісно, я поїду з тобою.

Усю правду він розповів уже дорогою до ресторану.

Тетяна була настільки шокована, що навіть не намагалася нічого змінити.

Вони впевнено підійшли до столу молодят.

Тетяна тримала Ігоря під руку і щасливо усміхалася.

А ось Олексій і Валерія виглядали напруженими. Вони чекали зовсім на інших гостей.

Раптом Валерія затихла і ледве чутно прошепотіла:

— Тату?..

А Олексій, збліднувши, зміг видавити лише одне слово:

— Таня?..

Він навіть не одразу впізнав колишню дружину.

Стильна зачіска, елегантна сукня, сяючі очі…

Він і подумати не міг, що жінка, яку він залишив, може так розквітнути.

Ігор спокійно простягнув доньці букет квітів і конверт із подарунком.

— Доню, я радий, що ти нарешті подорослішала і вирішила жити самостійно. А ми з Тетяною якраз плануємо трохи подорожувати світом.

Потім він повернувся до приголомшеного Олексія.

— Сподіваюся, ви розумієте, що майбутній тесть теж має право на відпочинок. Тому передаю свою доньку у ваші надійні руки. Бережіть її.

Він посміхнувся.

— А нам уже час. Гарного свята.

Ігор і Тетяна спокійно попрямували до виходу.

Тетяна ледве стримувала сміх, але не знала, як Ігор відреагує на її емоції.

Та раптом він зупинився, обернувся до неї й серйозно сказав:

— Ти ж розумієш, що після такого видовища я просто зобов’язаний на тобі одружитися?

Тетяна замислилася на кілька секунд, а потім із абсолютно серйозним виглядом відповіла:

— Ну, якщо треба, то треба.

Вони обидва розсміялися, обійнялися і побігли до машини.

А вже дорогою до аеропорту Ігор бронював квитки на двох — туди, де тепле море, сонце і зовсім нове життя.

А в банкетній залі Олексій сидів мовчки, дивлячись услід жінці, яку колись вважав невдахою, і вперше по-справжньому зрозумів, наскільки дорого йому обійшлася власна самовпевненість.