«— Ти залила кору дуба в сироватку за дванадцять тисяч?! — вигукнула господиня. — Я просто врятувала твою шкіру від хімії, — спокійно відповіла гостя… А вранці з квартири зникли гроші, документи і відчуття безпеки: історія про подругу, якій не варто було відкривати двері»

Господиня стояла посеред ванної кімнати, стискаючи в руці порожній флакон від дорогої французької сироватки для обличчя. На цей засіб вона відкладала гроші кілька місяців, а тепер на дні пляшечки бовталася якась каламутна коричнева рідина з різким запахом кори та трав.

Подруга, яка сиділа на кухні в чужому халаті та спокійно пила каву, навіть не здригнулася.

— Та перестань драматизувати. Я, між іншим, рятую твою шкіру від цієї хімії, — байдуже відповіла вона. — Твою дорогу сироватку я вилила. Замість неї зробила натуральний відвар кори дуба. Він набагато корисніший за всі ці закордонні засоби.

Господиня на мить втратила дар мови. Ще вчора вона щиро співчувала подрузі, яка після розлучення залишилася без житла. Та плакала, просила прихистити її буквально на кілька днів, поки знайде квартиру в оренду.

— Ти залила кору дуба у сироватку за дванадцять тисяч гривень?! — нарешті видихнула вона. — Забирайся з моєї квартири. Негайно.

— Через якусь косметику? Серйозно? — скривилася гостя. — У мене зараз складний період, мені нікуди йти. Ти ж не виженеш мене на вулицю.

Коли господиня спробувала продовжити розмову, подруга просто зачинилася у кімнаті зсередини. Через двері вона заявила, що надворі вже пізно, йти їй нікуди, а якщо хтось спробує застосувати силу, вона викличе поліцію.

Наступного дня ситуація стала ще гіршою.

Повернувшись із роботи раніше, господиня відчула в коридорі різкий запах фарби для волосся. На кухні гостя варила борщ у старій чавунній каструлі, яка залишилася на пам’ять від бабусі. На емалі вже виднілися подряпини від металевої ложки.

— Ти взагалі збираєшся хоч щось залишити цілим? — обурилася власниця квартири.

— Посуд існує для того, щоб у ньому готували, а не милувалися ним, — знизала плечима подруга. — До речі, твою фарбу для волосся я викинула. Колір був якийсь нудний, довелося купити нормальну.

Господиня затихла.

— Ти викинула мою професійну фарбу?

— Так. І взагалі нам треба встановити правила співжиття, — заявила гостя, відкриваючи блокнот. — Ти пізно повертаєшся додому і шумно працюєш за комп’ютером. А ще твій кіт мені заважає. Я закрила його на балконі.

Це стало останньою краплею.

Надворі стояв холодний листопад. Вибігши на балкон, господиня побачила свого британського кота, який тремтів від холоду, згорнувшись клубочком на кахельній підлозі.

Загорнувши тварину в плед, вона повернулася до подруги.

— Завтра о дев’ятій ранку тебе тут не повинно бути. Якщо залишишся — я виставлю твої речі за двері й одразу зміню замки.

Гостя лише посміхнулася.

Але справжній шок чекав уночі.

Близько третьої години господиня прокинулася від підозрілого шуму. Вийшовши до коридору, вона побачила подругу, яка рилася в її робочій сумці. В руках у неї був конверт із грошима — заощадження на купівлю автомобіля.

— Що ти робиш?!

— Позичаю, — спокійно відповіла та. — Мені потрібні гроші на оренду квартири. Потім поверну.

Господиня вихопила конверт із її рук.

Тоді подруга схопила паспорт власниці квартири й жбурнула його у відчинене вікно.

— Іди тепер шукай свої документи!

Поки жінка під дощем шукала паспорт у дворі, гостя зачинила двері зсередини на старий внутрішній замок, який неможливо було відкрити зовні.

Опинившись серед ночі на сходовому майданчику без телефону та ключів, господиня викликала поліцію з телефону сусіда і, відчаївшись, зателефонувала колишньому чоловікові подруги.

Саме тоді вона дізналася правду.

— Яка оренда? — втомлено відповів чоловік. — Вона програла всі гроші в азартні ігри. Від неї вже кілька місяців вимагають повернення боргів. Вона спеціально шукає людей, які її пожаліють і пустять пожити.

Через годину біля квартири вже були поліцейські, майстер із відкриття замків і колишній чоловік гості.

Коли двері нарешті відчинили, з’ясувалося, що жінка вже спакувала не лише власні речі. У валізах лежали фен господині, брендове взуття, прикраси та інші цінні речі.

Побачивши поліцію, вона миттєво перейшла до ролі жертви.

— Вона сама все це мені подарувала! А тепер обмовляє мене!

— Досить, — холодно сказав її колишній чоловік і показав поліцейським листування, де вона хвалилася знайомим, як «вдало влаштувалася жити за чужий рахунок».

Після оформлення всіх документів гостю вивели з квартири.

Проходячи повз колишню подругу, вона зло прошипіла:

— І все одно твоя сироватка була повним мотлохом.

Господиня нічого не відповіла.

Вона зачинила двері, обійняла свого кота і вперше за останню добу відчула полегшення.

Цей урок виявився дуже дорогим, але безцінним: іноді надмірна довіра до людей може обернутися великими проблемами.